Дивлюся, у Києві з весною вибруньковується все більше «ждунів». Тепер навіть більше явних. Вони стали нині більш помітні. Але ще тихі. Панікери здриснули. Ці — дочікують. Але і «ждуни» тепер у потовиділеннях і безсоннях. Іди знай, як заверне?
Капітулювати разом зі своєю владою спокійніше і комфортніше. Але безперспективно особисто. А там ти головний — водити окупантів по квартирах, де на балконах майоріли 
жовто-сині прапоці, і хто завжди розмовляв українською.
Показово.
Але ночами сниться Буча, і розуміють, що можуть і особистого кошмару дочекатися. Можуть і розстріляти просто так, не дослухавши акаючої мови. Пограбувати і розорити по-братськи. Згвалтувати жінку і дочку.
Щоб їх на крайняк — вони готові. Але жінку за що? Та й ракети луплять все ближче… І над їхніми головами.
Яке важке очікування у тривогах! Прямо гамлетівська драма.
Сергій Сулима
