Днями подивився на ютубі інтерв’ю з Михайлом Рєзніковічєм, донедавна – генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (1994 — 2022) (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки). Це інтерв’ю з Михайлом Ієрухімовичем записав такий собі «председатель телерадиовещательной организации союзного государства Николай Ефимович».
Дивлюся, у Києві з весною вибруньковується все більше «ждунів». Тепер навіть більше явних. Вони стали нині більш помітні. Але ще тихі. Панікери здриснули. Ці — дочікують. Але і «ждуни» тепер у потовиділеннях і безсоннях. Іди знай, як заверне?
(Уривок із моєї книги «Титли і коми», яку можна 1) купити на сайті видавництва “Дискурсус”, 2) придбати у міських книгарнях, 3) замовити у автора з надсиланням “Новою поштою” чи “Укрпоштою” по всій неокупованій Україні)… У Володимира Ємця, народного художника України, є геніальна картина: Гоголь стоїть біля якихось розвалених воріт, від яких тільки шула цілою зосталася. А ген позаду його чекає типова петербурзька карета, готова рушати.
Та хіба то тільки на росії хворі. У нас того добра теж… хоч греблю гати. Ось один із прикладів «вірусної» шизофренії, що стали розганяти до 5 -ї річниці президентських виборів: от як би Петро, а не Зеля був, то й війни б не було… Навіть близький мені родич, який в кожному коментарі ще рік тому писав «Зеленський-найкращий президент» днями обережно спитав: а якби Порошенка, то може…
