Мудрішаєм з часом.
Мужніємо теж.
Зерно
Продивляємось
Перед сівбою,
Бо нам
Не однаково,
Що проросте,
Що виплекаємо
Любов’ю…
Всі брехні – на смітник!
Лиш правда жива.
Хай наклеп ворожий
Ще в горлі вмирає!
…О як вибирать
Ми повинні слова.
Бо слово, мов стяг,
На передньому
краї!
(Микола Бучко. Сонячні сходи. К. 1977)
Якось я прогавив цього поета, Миколу Бучка (1948-2017), якому оце на Яблучного Спаса виповнилося б 75. Вінничанин, який прикипів серцем до Буковини. Одна Галина Тарасюк віддано згадує свого доброго приятеля.
Чистий лірик. Не даремно багато віршів покладені на музику. Але навіть оця перша збірка «Сонячні сходи», видана у розпал брежнєвського застою, дивує свіжістю і справжністю кольорів і настроїв.
Делікатна ніжна душа Миколи Бучка не витримала розгулу олігархії, яка заховалася під кольори незалежницької розбудови. Їхні палаци стануть піском, слово Поета, на любові зроджене, знаходитиме спраглі душі…
Євген Баран
“Спасівські яблука – як пам’ять про Поета”. Це відгук (на сторінці ФБ) про зустріч у Чернівецькій муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського з нагоди 75-річчя від дня народження Миколи Бучка. Зустріч-спогад, зустріч-пам’ять…