Пише мені одна знайома: «…відновлення сил триває удвічі довше, ніж актина фаза. Сплю до 10 годин на добу, активних годин 4-5 на день, решта – беззмістовне бовваніння. Цілими днями, а інколи й тижнями насмоктуюсь енергії й емоцій, щоб потім за день виплескати в творчому процесі».
Втішаю:
«Констатую, що отакі ж співвідношення й відсотки були мені притаманні все життя й дуже схиляли до думки, що я здохляк, нічого не зроблю й довго не протягну.
Насправді це глибоко історично вкорінена система виховання рабської психології: «правильна» людина має бути в постійній робочій напрузі. Коли таке виховання вдається, то, незалежно від трудових досягнень, людина довго не живе. І це дуже посприяло тому, що в українців одна з найкоротших у світі середніх тривалостей життя.
Стихійний спротив організму, часто трактований як лінь або хвороба, не є ні лінню, ні хворобою (хоча дуже тісно межує з ними). Моя біографія показує, що з цим пресингом можна боротись, і навіть успішно. Це досить складне мистецтво, не легке і не без втрат. Але доступне кожному, хто навчився сам учитись».
Василь Триліс
