Із щоденника провінційного читача… Дуже добре, що Микола Кульчинський розповів свою життєву сагу. Бо зафіксував не тільки живу історію, яку ми ще переживаємо, але й дав змогу подумати над причинами наших українських невдач. Дисидентом він став на Дніпропетровщині разом з Іваном Сокульським. Але втрапив не до політичних в’язнів, а до кримінальників. Як при цьому вижив – він розповідає. А ось як зберіг чистоту душі, мови і помислів – треба додумувати читачеві.
Може, то від батька – регента церковного хору? Може, від літератури, а він все життя взорувався не на нав’язливих толстоєвських, а на європейські зразки? І мав, до речі, щасливу змогу у 90-і пригадати таки в Парижі своїх улюблених Моріака та Елюара разом з постімпресіоністом Утрілло…
Микола Кульчинський через всю практично книгу проводить тезу про Чорновола, як неоціненого вождя нації. Я маю щодо нього іншу думку, як і щодо розколу Руху, про що ми колись і сперечалися з автором 
книги в Музейному завулку, коли там ще була “Просвіта”… Але наразі мова про інше, що також проходить ниткою через всю книгу спогадів.
Йдеться про втрачені наші можливості. Міським головою Полтави був Кукоба, з яким Кульчинський був настільки близьким, що не тільки чарку пив, але й засідав у президії ради. І Кукоба радісно звонив голові Руху: «Я совєтчину вичистив!». Але Кульчинський організував проти Кукоби пікетування міськради за те, що той одночасно був головою міста і депутатом. Ця принциповість не просто розладнала їх дружні стосунки, але й об’єктивно привела до влади україноненависників типу Мамая. Автор довго розповідає про перипетії з установленням пам’ятника Мазепі, але ж чи були б палки в колеса при Кукобі?
Власне, Микола й сам, схоже, карається своїм ставленням до Кукоби, але тут мова ширше – про наше невміння розрізняти стратегію і тактику. До речі, і Чорновіл був слабким стратегом, бо, за образним висловом Левка Лук’яненка, коли президент Кравчук простягнув Руху руку – Чорновіл туди плюнув. Йдеться про його відмову співпрацювати з президентом після виборів аж до посту прем’єра…
Книга спонукає до аналізу – а це значить набагато більше, ніж просто спогади про важкі і буремні часи… Та й прочитати, щоб зрозуміти – як можна було вижити в чистоті від комунії у комуняцькому оточенні – також варто.
Василь Чепурний
