Отакий самий портретик Павла Загребельного кілька років висів у мене над ліжком у гуртязі на Ломоносова. Бо ще до вступу на журфак міцно підсів на творчість письменника. Спершу ковтав історичні романи про нашу минувшину. Далі перечитував трилогію про молодого світлого і дотепного сучасника Дмитра Череду. Дві перші книжки надовго були настільними.
А химерний роман «Левине серце»! Побий мене вража сила, але так колоритно, дотепно і водночас гостро написати про село міг у той час тільки сам Загребельний.
Памʼятаю, мої окремі однокурсники іноді намагалися глузувати із мого захоплення молодим комбайнером Гришою Левенцем та іншими персонажами цього твору. А коли запевняли, що також читали роман, але він начебто ніякий, влаштовував такому «читаці» перевірку.
Як саме? Серйозно казав: «Тобі вже давно треба було набити морду!..» «За що?» – 
найчастіше обурювалися «Загребельнознавці». Навіть не підозрюючи, що йдеться про найперше речення цього твору. З тією поправкою, що мармизу слід було натовкти Самусеві – дуже колоритному персонажу «Левиного серця».
До цього твору у спогадах повертаюся досі. Колись у Донецьку вирішив взяти участь у загальноукраїнському конкурсі на кращу повість для дітей. Рукопис слід було підписати псевдо. Згадавши ще одного химерного героя від Загребельного, упевнено написав: Варфоломій Кнурець. І що? Повість отримала відразу дві відзнаки: від дорослого та дитячого журі. Бо Кнурець то був особливий чоловік – доктор не єрундичних, а ерудичних наук.
Сто літ Павлові Архиповичу застало мене за Києвом в оселі колеги по журналістиці. Тут є й непогана бібліотека. Почав нишпорити очима у пошуках книжок Загребельного. Ну, не може бути, щоб у нормальної людини не виявилося в хаті ні одненької книжки улюбленця багатьох читачів! Навіть загадав собі наступне. Якщо така книжка тут є, то 200 років Павла Загребельного українці відзначатимуть вдвічі гучніше, ніж 100.
Є!!! З прийдешнім у майбутті 200-річчям, Павле Архиповичу! … А пуйлу вже давно треба було набити морду.
Павло Кущ
