Кінець світу близький. Людство на порозі судного дня… Саме про це фільм «Оппенгеймер» Крістофера Нолана, який уже 5-й тиждень в українському прокаті (подивився щойно в кінотеатрі Жовтень). Картина саме про близькість Судного дня – коли настане Страшний суд, а з ним і кінець світу. Ось-ось натисне рука безумця магічну кнопку і всі ми одлетимо. Куди? Навіщо? Вопріс для теоретиків, для філософів-практикам усе зрозуміло давно.
Хоча історія, оповідана у фільмі, ніби ж зовсім не про сьогоднішні реалії. Її герой, Роберт Оппенгеймер (Кілліан Мерфі), той самий фізик, під керівництвом якого у 1943-45 роках у США продукували атомну бомбу. Центральний нерв кінострічки (він постає передусім в епізоді зустрічі Оппенгеймера і Альберта Ейнштейна) – чи спричинить атомна бомба вселенську погибель, чи ні? Я про це не знав досі…
Виявляється, розглядалась ймовірність того, що при вибусі бомби ланцюгова реакція не перерветься, й відтак спалахне вся навколоземна атмосфера. А з тим разом усьому настане капець. Досліди і розрахунки показували: ймовірність погибельного для планети варіанту за такого вибуху дорівнює нулю. Теоретичному нулю. А як із практикою? Хто ж його знає, сам Оппенгеймер до останньої миті лишається в тривозі. Відтак епізод випробування бомби 16 липня 1945-го має в собі трагічну енергетику.
Хоча ми, глядачі, і знаємо відповідь на питання, а все ж, а все ж… Я почув у собі якийсь дикий випруг (саме в епізоді випробування бомби) і тільки після фільму зрозумів, у чому суть: ми сьогодні у тій же точці історії: ланцюгова реакція зла триває, від гітлера до путіна, злочинець злочинцем поганяє. І чи не підпалять небо отсі пекельні істоти, знищивши Рай і лишивши пекло? Точніше, перетворивши Землю на пекельну піч… І ніч пекельну.
Картина Нолана вибудувана як диспут, діалог і полілог світоглядів. Попри 180-хвилинну протяжність (я би усе ж скоротив, хвилин на двадцять) фільм не втомлює, а в другій своїй половині, коли дискусійний градус вивищується, захоплює ще більше, аніж у початкових епізодах.
Як відомо, від 1947 року існує так званий годинник Судного дня. Час від часу стрілки на ньому переводяться – ближче опівночі (коли 00.00), чи далі. Останнє переведення трапилося у січні 2023 року – за цією останньою версією людству лишилось 90 секунд до нульової позначки, до кінця, коли усіх нас покриє ніч. Рукотворна ніч, витворена безумцями. Триста літ (ця сентенція звучить у фільмі Нолана) потужного розвитку науки і техніки – і все заради такого фіналу…
Хто порятує нас, хто порятує людство і саму Землю? Іноді видається, що Бог одвернувся від нас. А все ж, Господи, поглянь на наших дітей, які нині боронять землю, не тільки українську, від самого диявола. Поглянь і захисти!
P.S.
Посеред сеансу, посеред фільму звично пролунав звук тривоги, сирена. Звично і — символічно. Я пригадав оту стрілку судноденного годинника – стрілка на ньому посунулась ще на секунду вперед…
Сергій Тримбач
