«Як брату брат потиснули ми руки, Росії ти, а я Вкраїни син» — писала молода поетка, 14-річна київська школярка Ліна Костенко… А це Василь Симоненко: «Ми завжди, Росіє, з тобою! У битвах за щастя і мир»… «За Леніна, за Сталіна!» — виголошував малий Василь Стус на піонерських зборах… А Іван Дзюба навчався на російській філології і був фанатом Маяковського…
Я купив книгу Радомира Мокрика «Бунт проти імперії. Українські шістдесятники» з певним скепсисом… Часи відносно недавні, а тому навряд, чи я дізнаюся звідси щось принципове нове й цікаве…
Але книга виявилася настільки крутою й цікавою, що наважуся рекомендувати кожному, кому небайдуже… 
Вона й про те, настільки погано ми знаємо власну, свою, недавню історію. І про те, наскільки давно всім відоме раптом постає, як незнане й незнайоме зовсім…
Звісно ж, Лінку Костенко, Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Дзюбу ми знаємо не за те, що наведено вище… Ліна Костенко стане голосом покоління.
Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ — скаже Василь Симоненко. Василь Стус — символ надзвичайної незламності, Сили і Волі. А Івана Дзюбу буде заарештовано за «націоналізм»…
Шістдесятники… Порівняно невелика група людей, які зберегли Україну для України. Для нас! То були круті люди! Справжні!
Щиро раджу читати.
Микола Вінграновський, до речі, п’ять років провчився в Москві, куди його забрав Довженко. І за ці п’ять років так і не вивчив російську… Він говорив і спілкувався українською!!! У Москві!!!
Такі були часи… Такі були люди…
Весна моєї вільної надії!
Гінка тремтінь у промені дощу!
Як дні і ночі, як життя і Київ,
Тебе від себе я не відпущу!
Віталій Чепинога
