Культура

Трагічний талант Леоніда Талалая

Хотілося випити
Все до краплини,
А більше розхлюпав
І розплескав…
І чаша — не винна,
І доля — не винна,
Це просто від щастя
Тремтіла рука

(Леонід Талалай. Потік води живої. К. 1999 р.)

Про Леоніда Талалая (1941-2012) вперше почув від Василя Задорожного. У нього було «Вибране» 1990 року, яке я прочитав зі здивуванням: хіба ще можливі такі поети?! Познайомив нас Володимир Базилевський, і друге моє інтерв’ю, опубліковане в «КК», було з ним.

Зустрілися ми під час з’їзду писательського 2001 року. Востаннє бачилися восени 2011 на черговому писательському зібранні. Тоді ж Талалай подарував мені свою «Безпритульну течію».

Через півроку він трагічно відійшов у засвіти.

Все життя йому ніби не вистачало духу на чоловічий чин. Із цим ущербним відчуттям він жив чи не змалечку, від трагічної смерти його меншого братика Миколи, в якій Талалай себе винив усе життя…

А вірші — це сосюринський рівень лірики, помноженої на драматизм і трагізм відчуттів. Метафора води і піску домінантні в його ліриці останніх літ. Трагічний талант, який смертю ствердив свою чоловічу сутність…

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.