Культура

Трохи про Погрібного, а більше — про себе і «Химині кури»

Прочитав статтю Володимира Іваненка «Пам’яті Анатолія Погрібного» на вашій «Хвилі»… Нарешті черга дійшла, власне, і до пам’яті про Анатолія Погрібного… Доводилось читати подібні спогади про Олеся Гончара, Юрія Мушкетика та інших. Серед авторів таких спогадів пам’ятаю навіть лавреята найвищої премії України! Споріднювало ці спогади одне: не стільки про Особистість, скільки про себе, ріднесенького!

Та я не літератор, це лише моя особиста думка. Можливо, тепер так прийнято? А стосовно особистості Анатолія Погрібного, то нехай сперечаються з автором ті, хто знав Погрібного так само, чи краще.

Я про інше.
Цитую автора: «З Анатолієвих країв був начальник тресту цукрових заводів Київщини (не пригадую його прізвище), який став героєм Радянського Союзу як командир партизанського загону на Чернігівщині — єдиного мобільного партизанського угрупування часів Другої Світової. Пригадую, як ми з Погрібним та його земляком-героєм їздили на якісь партизанські урочистості. Через рік чи два по тому колишнього партизанського командира було позбавлено звання героя. Він справді очолював наймобільніший партизанський загін, який тримав у напрузі німецьку окупаційну владу. Але радянцям знадобилося понад тридцять років, щоб розібратися, що вони дали героя ватажкові не радянських партизанів, а українського національного загону…»

Так, це ж той самий «герой» Олександр Єлисейович Кривець, що в 1941 році «відстав» від свого полку та (один!) «пробився?» в своє рідне село Піски, а там застрелив літнього німця-інтенданта з водієм, що приїхав перевіряти документацію в колгоспі, який відновила окупаційна адміністрація. «Герою», бачте, легкова автомашина сподобалась! Потім катав дівчат…

Та німець був у званні обер-лейтенанта, і угорський каральний загін СС спалив потім село Піски разом з уцілілими жителями, зігнавши їх до церкви! Згадайте Корюківку, Козари, такі ж провокації творив і Юрій Збанацький…

Всі інші «подвиги» Кривця побудовані на брехні, і про це знають всі (крім автора)! Потім присвоїв собі біографію старшого брата, офіцера-льотчика, що загинув, і до Ярославської середньої школи, де я тоді навчався, приїздив «виступати» уже в мундирі полковника авіації!

Опісля, як його «розжаловали» за брехню та звільнили з роботи, вже через 10 років рішенням Сокольницького районного нарсуду Москви Олександр Кривець був… відновлений у партії, а 16 липня 1991 року відновлений і у званні Героя Радянського Союзу. А ще через півроку його поховали на Байковому цвинтарі… Героєм.

І цю людину автор назвав «ватажком українського національного загону»! Пам’ятаю, розказували старші люди: «…увірвуться в село, коли там німців немає, і по хатах – забирати хліб, сало, самогонку, з борщу повитягують м’ясо, а горщик з реготом перевернуть!..»

Анатолій Пінчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.