І чому ж пішла з посади директора Українського інституту книги журналістка Тетяна Терен? Виявляється, дівчинці чи жіночці (не цікавився її віком і статусом, бо на посаді директора — директор, а не гендерні фокуси) важко було, бідненькій…
Бо треба було і реєструвати установу, і розміщувати, і… меблів їй не дали… Так, наче бюрократія — щось таке, чого нема у згадуваній нею Польщі чи в будь-якій іншій державі?!
Зрештою, пані не знала куди йде?!
І як же перемагала в конкурсі на посаду — романтичними візіями?
Та найголовніше, що ця пані вважає — і що вражає такою некомпетентістю — переконана, що на бюджетну підтримку українського книговидання ЗАБАГАТО виділено грошей!
Так і пише: «Чи є потреба ринку в такій кількості підтриманих державою книжок? Чи є у видавців цього року така кількість суспільно-значущих видавничих проектів, які мають бути підтримані за кошти платників податків? Ми теж неодноразово вже говорили, що у Польщі на подібну програму, яку реалізує Міністерство культури, виділяється щороку близько 30 мільйонів гривень. …Бюджет програми у 2018 році має бути суттєво зменшений».
Гоп, моя радість!
Ляп мокрими штаньми чи колготами об асфальт!
Пані, певно, не була в бібліотеках далі Києва і не уявляє яке там книжкове убожество — совкове, комуняцьке, а списати його не можуть, бо нема чим замінити фонди. І коли нарешті йдуть гроші на книги, які саме за бюджетною програмою прийдуть у бібілотеки – в о н о каже, що забагато.., в о н о не може освоїти…
У мене одне питання — де їх, отаких-о, находять?!!!
Звідки одкопують?!!!
І задоволення, що в о н о пішло з посади, слава тобі, Боже, бо ще би натворило…
До речі, гендер тут ні до чого.
Василь Чепурний
