Культура

Тим, котрі здатні стояти за себе!

О, щироукраїнці забідкались. Дехто з моїх знайомих під приводом (буде–не–буде) війна днями виїхав у санаторії Західної України. Навіть моя рідна сестра запропонувала мені: «Братику, не журись, на тебе з сім’єю завше чекає батьківська літня кухня… Приїжджайте!»

Подумав і твердо рішив: «Закарпаття – то добре, але ким я буду, якщо втікатиму в лиху годину, коли нечисть московська погрожує посягнути на святий Київ?!»

Мої щирі побратими – Василь Рубан… Станіслав Вишенський… — пережили значно гірше за мене, вберігши Київ од скверни!

Осьдечки, власне, зварганений віршик на спомин про тих, хто умів постояти за себе.

ТРИЗНА
(пам’яті однодумця)

Сходять з дистанції
Натомлені стаєри.
Хльостко по серцю
Цьвохкає біль.
Вчора ми були –
Першою зграєю.
Безліч ключів
Вели в далечінь.

Веселі, завзяті,
Змагалися з вітром.
Фори давали
І битим орлам.
Сьогодні, як бачиш,
Сумно і прикро –
Нас покидає
Впокорений нав.

В ирій поринув
Правнук Сварога,
Вірний дружинник
Землі і небес.
Має на вітрі
Вохриста корогва
Грає на Сонці
Гаптований хрест.

Станьмо у коло,
Братове арійці,
Щільно, як обруч,
І пружно, як лев.
Най там у висі,
В затишній хатинці
Попустить тятиву
Напнутий нерв.

Сходять з дистанції
Натомлені стаєри,
Спринт, безумовно,
Був не для них…

Ярослав Орос

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.