Згадую час до часу про 90-ті. Вчора побачив свого близького друга (нас трохи розвели роки, але не занадто). Я дивився на нього, добряче посивілого, у тій короткій розмові і згадував ранні 90-ті. Для мене символом поезії тих часів є не лише програмний вірш Івана Андрусяка «Нова дегенерація», передрукований у всіх тодішніх можливих антологіях та хрестоматіях…
Ох, я знаю одне, що у серці від штопору рана,
відкорковано пляшку густого, мов мед, вина
Ну, а поруч вона, бліда, мов цитата з Корану,
повідомила тихо, що завтра прибуде Весна.
Для мене цей вірш великого своїм талантом, а зараз розбитого інсультом Андрія 
Охрімовича, зокрема ці рядки, є символом, який завжди боляче і солодко відгукується у серці…
… Згадую ці презентації нашого літгурту, ті застілля у кожному із міст, згадую «Похорон друга» Івана Ципердюка, «Гуцули» Івана Андрусяка, важкі і радісні хмільні вечори, які знаменували прихід нового літературного покоління, до якого ми безпосередньо належали. Згадую наше безсрібництво, свій трохи істеричний напівп’яний спів: «а я вина не пив, коню під ноги лив// абись, мила, знала, абись пам’ятала, що я тя не любив», згадую друзів і подруг першої половини 90-их (я одружився з Любою Ямбор у кінці 1995-ого року).
Згадую нічні пронизливі розмови, які виходили на межі узвичаєної пристойності; згадую цілування рук у наших закритих товариствах один одному — бо яким ще ритуалом можна засвідчити пошану до іншого, що хоче стати письменником?
Згадую цілком безсонні ночі, мерехкотіння облич, серед них і дорогих мені, писання нових віршів на клаптиках паперу. Згадую, як хотів і впивався, деколи до знемоги — як міг і розумів — молодістю! поезією! сподіваннями великого українського відродження! поривами до щастя!
Я ще не знав, що виберу – до кінця! – Літературу, яка щоразу більше тепер нагадує мені богиню Астарту (із мого роману «Десятий рядок») із багатьма срібними перстенями на руках та красивим і жорстким ликом.
Коли мені важко чи коли легко, я поринаю у спогади про свою літературну молодість, як її вічний полонений солдат…
Степан Процюк
