У дитинстві, надивившись усіляких пригодницьких та науково-фантастичних фільмів, на кшталт «Дітей капітана Гранта» чи «Таємничого острова», мріяв про те, що колись і сам, як ті екранні герої, знайду на березі моря закорковану пляшку з посланням…
Щоправда, до справжнього, Чорного моря, від батьківської хати було далеченько – сотня кілометрів. А до Азовського – й поготів (150 км). А ось рукотворне, Каховське море – під боком: достатньо було спуститисm крутою стежкою з нашого двору і вже біля води.
Проте жодних скарбів, тим пак, послань у пляшці до берега моєї юності так і не прибилося…
Але через багато років по тому, вже у київський період мого життя, несподівано отримав «послання у пляшці» суходолом – не пам’ятаю хто подарував мені на честь якогось сімейного торжества пляшку сухого угорського вина. Відкоркувавши, довго не міг відірвати погляд від напису на корку: «Export monimpex. Felsoebabadi AG».
Мене вразило ключове слово «FELSOEBABADI AG».
Неймовірно! Та це ж назва виноробного господарства (30 км південніше Будапешта), де мені випала честь працювати влітку 1978 року у складі інтернаціонального загону, сформованого зі студентів Київського державного університету імені Тараса Шевченка і Дебреценського університету імені Лайоша Кошута!
Цілий місяць ми, другокурсники двох вишів, виконували на виноградних плантаціях цього господарства «зелені операції» – обрізку і уламку виноградних пагонів, пасинкували і проріджували листя для правильного формування та підвищення врожайності винограду.
Звісно, у вільний від роботи час на нас чекала цікава культурна програма, кожних вихідних – автобусні екскурсії Угорщиною. Від них залишились незабутні враження на все життя!
… І ось несподіваний привіт із минулого – пляшка вина, виробленого через 25 літ після мого перебування у цьому господарстві, де колись залишив (хай і невеличку) часточку своєї душі.
На жаль, сама пляшка не збереглася.
А от корок від неї, звичайнісінький корок – вже 17 років зберігаю в моєму домашньому «музеї». Нещодавно перебирав короб зі старими речами, і натрапив на цей незвичний «експонат». Для когось це, напевно, мотлох, дрібничка. А для мене – мала штучка червінчик, а ціна велика.
Вкотре переконуюсь, що все у нашому житті відбувається не просто так. Як казали мудреці: «Випадковості не випадкові». Важко щось заперечити…
Григорій Южда
