Василь Довжик… Сумно… Не стало іще одного воїна світла: відверто-життєрадісного, невтомного, юного душею, товариського, талановитого. Він покинув цей світ 30 травня далеко від свого рідного Києва та невимовно-красивої Сумщини, де Василь народився у селі Пристайловому Лебединського району (два місяці тому з дружиною та донечкою евакуювалися за кордон).
Заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох літературних премій, поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, радіожурналіст, автор півтора десятка книг.
Але найбільше, що було йому притаманне — неймовірна людяність, щедрість і любов. Він умів любити життя, умів цінувати друзів.
Василя було багато!
Багатогранного, веселого, всюдисущого! Він почувався межи свого народу, як рибина на бистрині! І ось за рік до 80-ліття Довжика не стало… Та хто б йому дав, оті 80?! Молодий і одержимий. Спочивай таким, дорогий наш друже!
Микола Гриценко
P.S.
Василь Довжик. 09.06.1943 – 30.05.2022.
Після ніби вдалої операції хотіли побачитися на минулому «Арсеналі», але графіки не збіглися. Виявилось, то була остання нагода. Планували зробити інтерв’ю, але лікування-війна-переїзд… Запам’ятаю його усміхненим і життєрадісним. Таким він був зі мною завжди. Де б ми не виступали разом. З ним було легко й затишно. Хай буде йому так і Там. Легкого неба, Василю Михайловичу…
Павло Щириця
