Василь Куйбіда з таїною слова

Під звуки сирен на Хрещатику в книгарні «Сяйво» відбулась велелюдна зустріч української інтелігенції з Василем Куйбідою, який презентував поетичний доробок «Таїна слова». До того ж перекладений і оздоблений талановитими вірменськими митцями. Глибока філософічно-лірична і патріотична річ громадянина, політика, побратима, Українця.

Про цю сув’язь чеснот винуватця прекрасного заходу грунтовно оповів директор Інституту української мови НАН України, професор Павло Гриценко. А мені в моєму виступі дуже хотілося згадати про Василеву Матір, зважаючи, мабуть, на те, що наскрізно цей вечір був просякнутий ідеєю «Борись і молись», окутаний полум’яним та гнівним Василевим Словом:

…Ми будем незалежними навік,
Народ, який нікому не збороти!
…Сьогодні ж час на бій та молитви:
Нехай звершиться воля тут найвища.
Моzкво, ти чуєш? Ідемо на ти,
Посталі із руїн і попелища.

5 років тому в серії «Бібліотека Українського Воїна» у ВЦ «Просвіта» вийшла поетична збірка Матері Василя Катерини Мандрик-Куйбіди «До зброї браття», яка швидко розповсюдилася на фронті. Пам’ятаю як з академіком М.Жулинським передавав її у славний полк «АЗОВ», перебуваючи в Маріуполі. Це була висока поезія Жінки-Воїна. У ній ніби вмістилася доля Жінки, Доньки, Матері, відважної української Патріотки, яка в свої неповні сімнадцять вступила до лав Воїнів УПА. Репресована, заслана совєтами як «особливо небезпечний злочинець» на каторгу в табори «республіки» Комі.

Сьогодні школа, де вона навчалася, названо її ім’ям, а в м. Болехові встановлено пам’ятник героїні, борчині за волю України. До останніх днів вона не сходила з дороги української звитяги, була активним членом українських організацій: «Меморіалу», «Союзу українок», «Братства УПА». А ще писала, продовжуючи творити долю свого Роду, Народу, України. Усе сотворене її Словом — натягнутий нерв переживань, уболівань, омріяних надій. Там немає лоску, припудреного багатослів’я, а є тільки Правда, Добро, непогамована Віра.

Адже трапляється так, що попадає в руки товстелезна книга, а з неї складно вичавити, виколупати, відшукати бодай якусь ідею, щоби народилося високе слово, почуття, спраглість думки. У пані Катерини все інакше. Щирість, лаконіка, блискавка, емоційний вогонь. «Філософія серця». Здається, що з її одного лише вірша можна творити трилогію. Енергія її слова — сув’язь, згусток, зітканий з волі та віри в Перемогу. Здається, що сила, закладена в них, виходить за межі реального. Вона (сила) в почуттєвому космосі цієї славної Жінки, оповитою любов’ю до своєї родини, Батьківщини. Це той випадок і та мить, коли, як зафіксував у своїй філософічно гострій і чутливій (як завжди) передмові Павло Мовчан, «Віра бере гору над розумом… Тоді почуття — не витравні». Вони — вічні.

Поезія Катерини Мандрик-Куйбіди є пророчою. Бо ще в ті часи, повні темряви, безнадії та болю, 70 років тому (1952 р.) в жорстокому табірному середовищі вона написала біблейську правду:

Ще не кінець війни, росіє,
Ще будуть сурми, буде бій:
Не знищено святі надії
Про волю на землі своїй.
Не витрачай даремно часу:
Не підневолити народ,
Який зневажив силу вражу
І не відрікся від чеснот.

Пройшли роки, а Україна продовжує боронити себе від тієї ж вражої сили, яка століттями воює проти української Ідентичності, Державності, Суверенності. Попираючи міжнародне право, людяність і совість, фашистська моzковія знову і знову намагається загарбувати Україну. Моzковія вже депортувала насильно на свою територію понад 1,2 млн українців, близько 250 тис. дітей, яких намагатимуться «перевиховати» в манкуртів, допускаючи «усиновлення» моzкалями та іншою моквою українських дітей. Вона, здійснюючи злочини проти людяності, вбиває найкращих. Як це сталося з полоненими бійцями «АЗОВУ». Орда знищує національну культуру, національну пам’ять, грабує рідну землю, руzифікує нашу молодь.

Однак цей клятий ворог мусить знати, що нездійсненною є ця диявольська затія. Саме про його святу прийдешність мріяла мужня сімнадцятирічна Катерина з Болехівщини:

Ще день прийде — і Україна встане,
І туга відійде у пошумах вітрів.
І сонце золоте та тризуб наш погляне
У сонмі голосів.

Віддаймо данину шани Українській Матері, як моральний синівський чин. Бо Шлях до Перемоги у пам’яті звитяги і поваги. СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ГЕРОЯМ! На всі часи і віки.

Георгій Філіпчук