«Він, піонір тих політичних думок, які лягли в основу нашого політичного розвитку; він, що стільки натерпівся за них; він, що міг бути красою і славою нашої політичної репрезентації, – усунувся від політики тоді, коли його посів почав приносити плоди. Він, найвизначнійший учений в своїй области, замісць учити з університетської катедри та свобідно віддаватися науковій праці, мусів чорною літературною роботою: статями, перекладами, виправленнєм чужих писань, коректою заробляти на хліб, якого не могла дати сама творча письменницька праця.
Він, найбільший письменник і громадянин в своїм народі, відчував, що ті скарби, які він дав народови свому, 
не здобули йому тої любови й пошани серед громадянства, яку мали багато менші люде, але зате зручнійші, що вміли використати свої родинні й товариські звязки та все збагнути, звідки вітер виє.
Йому, що носив у своїм серці таке море чуття і такі дорогоцінні перли видобував з нього на радість иншим відмовила доля навіть пересічного родинного щастя. А вкінці захід сонця його днів закрила чорними хмарами довголітна смертна недуга.
(…) Від ударів долі годі захиститися. Але Франкови лекше було б їх переносити при иншім відношенню громадянства до нього. І тому в його особистій ліриці – від найдавнішої до найновішої – звенить та сама нота: самота, духове сирітство, невдячність громадянства.
Що при такім життю він міг стільки скарбів дати народови свому, – се робить його тим більше великим»
(Др. М. Лозинський. Іван Франко. Відень, 1917).
Брошуру Михайла Лозинського (1880-1937) з Калущини, що 5,5 років навчався в Станиславівській бурсі, а потім став відомим галицьким публіцистом, юристом, і який з 1927 року приїхав на запрошення Радянської України у Харків, де був арештований у 1930, а 1937 року розстріляний, – подарував для Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка Богдан Ребрик, дисидент, політик.
Особливість цієї біографії в тому, що Лозинський знав Франка, спілкувався з ним і був на похоронах письменника.
Окремі деталі і характеристики є актуальними й нині для розуміння феномену Франка, і, як така, брошура М. Лозинського зберігає своє наукове значення.
Євген Баран
