Культура

Вертепна коза у… голови колгоспу

Колядувать\щедрувать ми, студенти факультету журналістики Київського університету імені Т.Шевченка, ходили, продовжуючи традицію, яка була до нас. Про це багато пише мій однокурсник і поет Олександр Сопронюк. Пригадую, до Павла Загребельного нас не пустили, він жив на вулиці одразу за жовтим корпусом КДУ, здається, тепер це Терещенківська. Сиділа вахтерша у під’їзді, що для нас тоді було дивиною (бо номенклатура ЦК!) і суворо сказала: Павла Архиповича нема вдома, він на дачі.

А далі, пригадую, пішли до Сергія Плачинди, Івана Драча, подружжя Володимира Дрозда з Іриною Жиленко, Миколи Жулинського, а останньою була Ліна Костенко, бо нас там приймали найсердечніше.

Та оскільки про колядування в неї я вже якось писав (і книга в мене є, підписана нею – «Дорогій Козі», бо я був у ролі Кози), то розповім як ходили до Миколи Жулинського.

Дзвонимо в двері і одразу співаємо: «Ой, чи є чи нема пан господар дома?». Далі в пісні йдеться, що нема господаря, бо поїхав до млина пшеницю петлювать, мед-вино готувать, свої гості частувать. Жулинський відкриває двері і по одному ми заходимо. Він з кожним учасником вертепу вітається за руку. Оскільки я – «Коза», і за сценарієм не одразу з’являюсь, то й заходжу останнім. Ага, де коза рогом — там жито стогом…

Він подає мені руку і я в обладунках кози відрекомендувався: «Велика рогата худоба». А Жулинський миттю, я не встиг навіть отямитись, відповідає: «Голова колгоспу»… І зараз захоплююсь його гумором та швидкістю реакції!

Угорі фото з архіву Олександра Сопронюка. Але на ньому в образі Кози не я, це якийсь інший вертеп, коли я був якраз у армії…

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.