Зазвичай весну розпочинаю з гарних жіночих романів. Вони якось органічно поєднуються з пробудженням природи й завжди додають оптимістичного настрою. А зараз обставини нашого життя такі, що додаткова порція оптимізму точно не буде зайвою. Тож взялася за роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко», що зовсім недавно вийшов у Видавництві 21.
З творчістю пані Галини я познайомилася ще у 2020 році. Тоді вийшла її збірка короткої прози «Таке життя». Я була в захопленні від стилю писання авторки. Її новели запали мені в самісіньке серце, а неповторний авторський стиль письма приніс неймовірну насолоду. Тому вже давно виглядала появи на літературному горизонті її наступних творінь. І ось нарешті сталося. Є її дебютний роман.
Головна героїня — жінка на ім’я Богдана. Їй тридцять сім, вона успішна і самодостатня, не обтяжена сімейними зобовʼязаннями. Богдана досягла в житті досить багато: блискуча 
освіта, престижна високооплачувана робота, гарна автівка та квартира у великому місті. Здавалося б, у неї є все, про що можна тільки мріяти. Та чи про це мріяла Богдана?
Як виявилося, дівчина наполегливо і важко долала кожну сходинку на шляху до успіху, щоб здійснити мрії… своєї мами. І от коли всі поставлені цілі досягнуті, всі амбіції реалізовані, Богдана щоразу частіше задумується над тим, що все це не те, чого вона справді прагне, що її професійний статус та бездоганна репутація не може дати відчуття щастя. І одного дня вона вирішує кардинально змінити життя. Пише заяву на звільнення зі своєї престижної роботи і йде працювати продавчинею у квіткову крамницю. Цей несподіваний поворот надає життю Богдани зовсім іншого напрямку і відкриває в ній багато такого, про що й вона сама навіть не здогадувалася.
Про те, які метаморфози відбудуться з нашою героїнею і як далі складеться її доля дізнаєтесь з роману, бо, сподіваюсь, я таки вас зацікавлю і викличу бажання його прочитати. А зараз хочу поділитися думками, які виникли у мене під час прочитання і які далі крутяться в моїй голові. Бо головна родзинка цього роману – це контроверсійний образ головної героїні. Сюжет там, звичайно, також не тривіальний, але він є лише фоном, на якому розкривається внутрішній світ Богдани та весь спектр її психологічних проблем. Ми бачимо, як в одній людині уживаються (хоч і не завжди надто мирно) три різні особистості. Перша – вольова та цілеспрямована Богдана Олександрівна. Вона все робить правильно і логічно, так, як завжди хотіла цього мама. Богдана Олександрівна дуже схожа на маму. Саме мама виплекала її до небачених розмірів, загнавши в далекі закапелки дві інші іпостасі – Дану та Даночку.
Маленька дівчинка Даночка завжди жила в Богданиній свідомості. Їй хотілося опіки, тепла і ласки, того, чого вона недоотримала у своєму складному дитинстві. Їй хотілося бути під захистом сильного і доброго батька, якого в неї ніколи не було і вона навіть до кінця не уявляла, яким він може бути. Але в Богдані жила ще одна особистість. Та, яка довгий час підкорялася Богдані Олександрівні й не сміла їй перечити. Вона хотіла мати свободу вибору, дати волю своїм почуттям і нарешті робити те, що хочеться, а не те, що мусиш. Та й зрештою Дана просто хотіла любові. Її жага до цього була настільки сильною, що одного разу Богдані Олександрівні таки довелося відступити.
Як на мене, авторка створила дуже крутий психологічний роман. Ота триєдина Богдана змусить кожного читача задуматися і навіть приміряти на себе ту чи іншу ситуацію. Признаюся, в різні моменти я по-різному ставилася до головної героїні. Часом її дуже розуміла, часом мені хотілося її пожаліти, а часом навіть вперіщити чимось по голові. Мабуть, так і було задумано авторкою – збурити в читача широкий спектр емоцій. І їй це справді вдалося.
Окрім головної героїні тут присутні й інші яскраві персонажі. Їх психологічні портрети авторці вдалося змалювати не менш майстерно, аніж портрет головної героїні. До слова, мені дуже імпонувала продавчиня квіткової крамниці Тетяна, яка стала подругою і порадницею Богдани після радикальної зміни її життя. Логіка дій та вчинків Тетяни, її життєві засади мені були значно ближчими й зрозумілішими, аніж поведінка Богдани.
Та найбільшу насолоду я отримала від самого викладення тексту. Стиль письма Галини Лицур-Щадей мені настільки близький і приємний, що я б із замилуванням читала з-під її пера навіть прогноз погоди. Жартую, звичайно. Але насправді авторка пише дуже красиво та емоційно. Її мова пересипана влучними метафорами та епітетами, а дозоване використання діалектизмів додає особливого колориту. Читаєш – і душа радіє. Суцільна естетична насолода.
Сама книжка вийшла дуже красивою. Окрім яскравої та влучної обкладинки вона прикрашена ще й внутрішніми ілюстраціями, які гармонійно доповнюють текст. Таке чудове художнє оформлення виконала Вероніка Драпак. Мушу ще сказати про цікаву авторську фішку, яку я не зустрічала ще в жодній книжці. Річ у тому, що кожен розділ починається зі слів, якими закінчується попередній. Це така особлива родзинка, яка навіть може стати авторським почерком пані Галини.
Фінал роману дуже відкритий. Він натякає, що у цієї історії має бути продовження. Можливо в авторки в голові (чи у компʼютері) вже є наступна частина розповіді про життя Богдани. А може вона навпаки вирішила дати можливість читачеві самому дофантазувати подальший хід подій. Та в будь-якому разі авторці вдалося створити інтригу. А це вже не так і мало для успіху художнього твору.
Ми дуже часто відкладаємо життя на потім. От виконаємо це і це, бо так треба, а далі вже будемо жити у своє задоволення. Але потім знову виникає щось нагальне і невідкладне, яке відсуває здійснення наших мрій та планів. Сьогоднішні реалії дають розуміння того, що життя річ дуже непевна і наше «завтра» може ніколи не настати. Тому варто дозволити собі свободу вибору і право розпоряджатися власним життям на свій розсуд. Так, як зробила це героїня роману Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко».
Галина Новосад
