Давайте відверто: росіяни не сьогодні почали знищувати українську книжкову галузь. Вони це робили тридцять років тому умовно ринковими методами, починаючи з роздавання премʼєром Черномирдіним та міністром Полтораніним фантастичних пільг та преференцій власним видавцям. Тут і звільнення від податків, і фіксовані ціни на папір, і домовленість із Соросом про багаторічну програму фінансування бібліотек, і збереження статусу книгарень при приватизації.
Тоді, на початку 1994, я написав статтю в газету “Бізнес” під назвою “Українському книговиданню залишилося жити чотири місяці”. Перші ринкові спроби робити щось українське захлинулися під дев’ятим валом ринкових книжок з півночі. В тому числі і до бібліотек.
А держава… мовчала ще майже десять років. Тільки на другому терміні Президента Кучми Олександру Афоніну та ще декільком лобістам вдалося затиснути головного фіскала та фінансиста країни Миколу Азарова і домогтися податкових пільг, які продовжили виживання ще на якийсь час, поки росіяни не почали новий етап експансії — купівлі тих книгарень, що вижили одночасно з побудовою власних мереж в Україні.
Це збіглося з крутим піке українських друкарень, книжкових, газетних, обласних державних та небагатьох приватних. Навіщо друкувати, якщо все привезуть. Тут вже і до бібліотек стало дедалі складніше потрапляти українській книзі, і міністри вчилися, як робити підручники у росіян протягом років десяти, аж до 2014.
Без жодного сумніву, країна стала жертвою агресії в інформаційній сфері не в 2014 році. Ще з часів створення каналу “Інтер” українські політики вибрали російського “старшого брата” для просування в інформаційній сфері. Навіть президент Ющенко не виправдав надій зорієнтованої на нього письменницької спільноти: друк книжок суттєво не зріс, корупції галузі побільшало, а з нею на ринок у брудних черевиках зайшли росіяни. Донецькі книжники були передовим загоном росіян. Маю в своєму багажі кілька історій тих часів, пов’язаних із серйозними погрозами, шантажем, ризиками для бізнесу і не тільки. Тепер це вже не виглядає дивним.
Мені є що сказати про подальші дії — перша спроба повністю заборонити ввезення книжок з держави-агресора, яку ми зробили вдвох з депутатом Остапом Семераком на початку 2015 року вперлась в нерішучість прем’єра Яценюка. Проте, біда була не лише у тому, що він побоявся втрутитися в інформаційний ринок, а й у недалекоглядності більшості видавців, які повірили в російську “лякалку”, що без їхніх книжок не витримають книгарні.
А тепер ще раз відверто — я не можу логічно пояснити, чому Президент Зеленський рік не міг знайти часу підписати закон про заборону розповсюдження, друку і ввезення книжок походженням з РФ та РБ, чому Кабмін та МКІП вже майже рік не можуть ухвалити порядок вилучення російських книжок та ще кілька підзаконних актів до цього закону. Хіба не 
очевидно, що це знову тягне нас у сумне провалля повзучого повернення росіян через чорний та сірий ринок, маркетплейси та базари?
Першу велику харківську друкарню знищили влітку 2022 року, другу — на початку 2024. Вчора — вже третю. Випадковість? У нас така конкуренція серед друкарень, що видавці можуть спати спокійно? Ні, вже зараз можна розмістити замовлення на кінець липня.
Після вчорашньої атаки ціни зростуть, терміни — збільшаться. На скільки? Не знаю. Чи сильно відрізняється ситуація від енергетики? Так. Енергетикам допомагає вся Європа, до них прикута загальна увага. Видавці та друкарі інтелігентно мовчать. Галузі бракує друкарів: хтось воює, хтось ховається. Чоловіча професія. Через це у друкарнях основні друкарські машини крутяться лише в одну зміну. У деяких вже один друкар на дві машини, але друкарські машини — не ткацькі верстати 21 століття — для того, щоб працювати на другій машині, першу зупиняють.
Невже ніхто не чув, як книговидання криком кричить: «Дайте забронювати кілька десятків людей, ми ж зупинимося!” Ті, хто це читає, резонно зауважить – перед законом всі рівні. Так то воно так, але трішечки не так! Заброньовані ІТ-вці гральних бізнесів, вантажники супермаркетів, водії інтернет-змі. Що ж виходить, не всі рівні?
Друзі, галузь вже не може вдихнути, це дихання паралізованого. У минулому році видано трохи менше 25 млн книжок, з них близько 15 – освітня література разом з підручниками. Це зростання? Якими накладами видані ті книжки, що займають місця в нових книгарнях?! Цьогоріч за майже 5 місяців – 5,4 млн. Порахуйте, скільки буде за рік навіть якщо вдасться втримати сьогоднішній рівень.
Друкарні – це Харків. Сьогодні вже немає можливості їх релокувати. Навіть не через гроші – через кадри. Навіть невеличку, але важливу нетвердо дану обіцянку надати генератори влада не виконала. Ухвалено концепцію військової освіти для школярів. Це – добре. Але це – ціла система друку книжок, окрім підручників. Хто може це зробити? Видавці? Вони в одному човні з друкарнями. Автори? Їх в десять разів менше, ніж має бути для країни такого розміру.
У справжнього фронту, на якому б’ються герої ЗСУ, немає справжнього інформаційного тилу. Те, що не встигають винищити росіяни, вміємо добити власними руками.
Олександр Красовицький,
на фото касета Граду
біля офісу Фоліо в квітні 2022 року
