Сьогодні у мого колишнього колеги і шефа по Київській державній регіональній телерадіокомпанії (КДРТРК) Олександра Савенка (працював під його орудою 7 років) – День народження. Колись, у радянські часи та й до недавнього минулого, вродини Олександра Миколайовича збігалися з «чоловічим» святом країни, якої вже не існує. Майже 10 років, як воно кануло в Лету, а ось День народження Савенка, слава Богу, у календарі залишився. І тепер верховенствує у ньому одноосібно!
… Сьогодні пригадав нашу телефонну розмову з Олександром Миколайовичем у цей день рік тому. Якраз за день до повномасштабного російського вторгнення. У повітрі вже витав дух неминучої війни, тому за словами, здавалося б, банальних побажань добра, миру і здоров’я проскакувала тривога і риторичне запитання: «Що будемо робити, якщо…?».
Я віджартовувався: мовляв, тут, у західному передмісті Києва, де зараз живу, збереглися ще з часів Другої Світової війни ДОТи (довготривалі оборонні точки), які в разі чого можна буде використовувати за прямим 
призначенням. Зустрінемо непроханих гостей належним чином!
– Так вони ж не з того боку наступатимуть, – так само жартома відповів Олександр Миколайович.
«Хтозна, хтозна», – була моя відповідь…
А коли наступного ранку рашисти, мов саранча, поповзли з боку Білорусі на Київ і пролунали перші вибухи, стало не по собі від власного провидіння.
Думаю, що Олександр Миколайович, добре пам’ятає ту розмову. Якщо вже мені даровано таке передчуття, проникливість і можливість загадувати наперед, то скористаюся ними і цього разу, у 68-й день народження мого товариша – тільки щоб побажати одного – Перемоги! Нашої спільної Перемоги над ненависним ворогом, миру і процвітання рідній Україні. А йому особисто, шанованому імениннику – многая і благая літа!
Григорій Южда
