Про що ми думали рік тому напередодні 24 лютого? Що робили, до чого готувалися, як уявляли собі життя?.. Ми не хотіли вірити в невідворотне, відштовхували його від себе як дикий абсурд, але тривога як змія вповзала в наші душі… У кожного – свої спомини.
22 лютого минулого року в Спілці письменників було чергове засідання оргкомітету з проведення Шевченківського свята, яке планувалося в травні на Донеччині. Під час засідання я телефонував в управління культури в Маріуполь, говорив з його керівницею…
Пам’ятаю, мене насторожив її дуже далекий від «святкового» тривожний настрій, з яким вона зі мною говорила. Вона була як натягнута струна. Так ніби я говорив про щось космічно далеке від реальності.
Певно, в Маріуполі, біля кордону з диким царством пітьми, на той момент уже знали те, про що ми в Спілці письменників лише здогадувались і чого не хотіли сприймати…
На фото – один аркуш із моїх тодішніх записів, які я вів під час засідання оргкомітету.
Михайло Сидоржевський
P.S.
23 лютого я телефонувала в управління культури і не могла збагнути настрою пані Євгенії, яка наполегливо намагалась переконати мене перенести розмову про Шевченківське свято хоч на тиждень. Думаю, вони знали значно більше, аніж ми могли собі уявити. Маріупольці вже тоді очікували не на свято… А ми складали плани…
Тетяна Фольварочна
Усі знали, окрім офісу преЗЕдента
Раїса Талалай
