Сьогодні у мого колишнього колеги і шефа по Київській державній регіональній телерадіокомпанії (КДРТРК) Олександра Савенка (працював під його орудою 7 років) – День народження. Колись, у радянські часи та й до недавнього минулого, вродини Олександра Миколайовича збігалися з «чоловічим» святом країни, якої вже не існує. Майже 10 років, як воно кануло в Лету, а ось День народження Савенка, слава Богу, у календарі залишився. І тепер верховенствує у ньому одноосібно!
Про що ми думали рік тому напередодні 24 лютого? Що робили, до чого готувалися, як уявляли собі життя?.. Ми не хотіли вірити в невідворотне, відштовхували його від себе як дикий абсурд, але тривога як змія вповзала в наші душі… У кожного – свої спомини.
Куди поїдете після нашої Перемоги? Що спадає на думку? Я теж себе про це запитала. Кам’яна могила! – найперше, що прийшло мені. Найдавніший храм Планети. Архів усіх цивілізацій, епох і культур людства. Таємничий комплекс у запорізькому степу поблизу Мелітополя — це Кам`яна Могила. Поблизу Мелітополя… Нашого героїчного Мелітополя, який чекає нашої Перемоги і звільнення від paшиcтськux oкynaнтiв.
Моя рідна мова — від бабусі. То був особливий, казковий світ із колисковими та піснями.
— Бабоооо! А як зайчик ніжками чеберяє? Покажи!
Баба Маруся сидить на шпориші, заплітає цибулю у велику косу і співає мені пісень.
— Скоро мама прийде і покаже!
