Ранок починається з сумної новини — не стало українського літературознавця, письменника Володимира Панченка (1954-2019).
Ми познайомилися на Пленумі НСПУ весною 1998 року, тоді слово про стан української літератури мали Микола Жулинський, Володимир Панченко і я.
Коли трагічно загинув Леонід Куценко (1953-2006), Панченко створив фільм про свого товариша і колегу, в якому й мене попросив сказати кілька слів про dominusa українського літературознавства Леоніда Куценка.
У 2007-2009 роках Панченко запросив мене до складу першого Журі конкурсу «ЛітАкцент». Разом ми були опонентами в Кропивницькому. Бачилися востаннє минулого року в Івано-Франківську. Тоді я помітив його хворість.
Не вірилося.
Наукова і літературно-пошукова спадщина Володимира Панченка давно стала класичною: його дослідження про Володимира Винниченка, Юрія Яновського, його літературно-краєзнавчі мандрівки, написані високим пером майстра.
Все це залишається нам.
Володимир Панченко пішов. Величний Пан Українського Слова.
Вічна пам’ять!
Євген Баран
