І все-таки прийшло до мене слово,
Наприкінці прибилось крадькома.
А я вже думав, що мене — нема
І далі бути необов’язково.
Напівпустий розхитаний трамвай,
Якісь колони, осінню набряклі.
Жовтавий присмерк протинали краплі,
І щось мені з’явилося. І край…
(Павло Вольвач. Південний Схід. Львів. 2002)
Дебют Вольвача 1996 (збірка «Маргінес») залишається найяскравішим поетичним дебютом доби Незалежности. Щось було вгадане запорізьким поетом такого, чому й назви нема, але при згадці закипає кров. І поетичне вибране «Південний Схід», яке вийшло у львівській «Кальварії», теж залишається найкращим у творчій біографії поета.
Вольвач повернув українській поезії інтонацію романтичної національної туги. Сим «спокусив» Валерія Іллю і Миколу Вінграновського.
Олег Соловей вбачав у поезії Вольвача плужникову лапідарність. Мав рацію. Гадаю, і для самого Вольвача друга половина 90-х залишиться як оптимістична драма невтоленої ідеї поезії.
Євген Баран
