А ось уже і Липень у саду…
Листочки ще і соковиті, й ніжні.
Забувши про тривогу і біду —
В старенький кошик я збираю вишні.
Плоди червоним соком налились —
У світлі сонця сяють, мов рубіни…
Ось так маленьким я їх рвав колись
У родичів — на Сході України.
А потім всі ми разом, під обід,
Над тістом чаклували біля столу.
І от тоді з’являлися на світ —
Вареники — чудові, як ніколи!
Яка ж була це, люди, смакота!
Ми ними обїдалися, допоки
Іще нам вистачало живота
І соком не забризькувались щоки…
Червоний сік
Стікав по бороді,
І по руках текли струмки поволі…
Хіба я міг подумати тоді,
Що все це буде завдавати болю!
… Село спалила бомбами війна,
Трава — по пояс, а ніхто не косить.
Лишилась тільки вишня — і вона
Не дивлячись на все,
Ще плодоносить!
Плоди дарує вишня кожний рік.
То квітне, а то жовтим листям плаче…
Та я не можу бачити цей сік.
Вишневий сік —
То наче кров гаряча.
Анатолій Матвійчук
