Сьогодні — 77 років старому Стівену Кінгу. Людині, котра заробила мільйони, сидячи за письмовим столом і працюючи щодня. Людина продає рукописи, а видавець аж пищить, коли Кінг дасть наступний текст. Така ситуація нагадує мені життя та творчість Андрія Кокотюхи. Якого видавці — у нього їх в Україні більше, ніж у Кінга в Америці, — щотижня просять прискоритися і дати бігом-бігом щось новеньке.
Отже, це продається. На жаль, не так, як у Стівена Кінга, бо Кокотюха мені за келихом чесно признався: мільйона доларів ще не заробив. Але книжковий ринок Америки, світу і України не дається до порівняння. Тут інше.
Українські автори — переважна більшість — не прагнуть стати Стівенами Кінгами. Нє, мільйон доларів вони заробити хочуть. Проте орієнтир 85% українських авторів — Джойс. Ну, ще Пруст і Кафка. Навіть спроби написати горор у переважної більшості авторів — це 
експеиримент із формою, потік свідомості та гра “хер угадаєш, про що моя історія”. Натомість старий Кінг у сраці бачив снобів. Його жанри: трилер, горор, детектив, і він страчує, коли намагається зайти в мелодраму (“Історія Ліззі”) чи уявляє себе Джойсом (“Серця в Атлантиді”).
У романі “11:22:63” найнудніші сторінки — це коли про любов, бо вони не рухають сюжет. Тим не менше, якщо на обкладинці написано “Стівен Кінг”, читацькій більшості пофіг, що під обкладинкою. Не можливо зберігати однаково високу якість тексту, коли пишеш так багато. Але Кінг — це завжди розвага, завждли популярна література, завжди дозвілля. Адже книжки для того й пишуться — аби читати на дозвіллі, у вільний від роботи час. Нудних книжок не повинно бути. На жаль, вони є. Бо хтось сказав, що нудно — це красиво і корисно…
Андрій Кокотюха
