Колись давно у Верховній Раді розглядалося питання про введення 25% квот на українську музику в ефірі радіо та телебачення. Уявляєте (!), в Україні потрібно було в законодавчий спосіб зобов’язати медіа ставити в ефір хоча б чверть українського контенту. Це питання викликало шалений спротив узкоговорящіх депутатів та співаків ротом. І вони навіть зібрали у Києві прес-конференцію, щоб пояснити ЗМІ і усьому суспільству, що українська музика низькопробна і непопулярна.
На цю пресуху у якості спікерів прийшли Потап, Лобода і, прости Господи, Руслана Лижичко. Приперлися і ми з Сергієм Пантюком, хоч нас туди ніхто не кликав і взагалі нам були, м’яко кажучи, не раді.
Пресуха закінчилася навіть до пуття не розпочавшись. Я перебив учасників (на жаль, лише в гуманному інтелігентному сенсі) і довго пояснював їм, чому вони моральні виродки і відрижки ху*ової карми нашої нещасної історії.
Лобода негайно кудись здриснула, Потап злякакався і робив вигляд, що він сюди забрів випадково, а Руслана почала бекати, що вона бандерівка, чим викликала гучний регіт усіх присутніх. І лише продюсер Руслани намагався викликати мене на дуель, ретельно слідкуючи, щоб між нами увесь час залишався стіл і побільше охорони…
Це я все до чого?
А до того, що скільки б Лобода і їй подібні не перефарбовувалися в патріотичні кольори – вони так і залишаться відрижками хуйової карми нашої нещасної історії.
Олексій Бик
