Хоча прем’єра фільму «Довбуш» і вихід у прокат оголошувався на 24 серпня, День незалежності, мені вдалось його подивитись напередодні, на кінофестивалі, який проходить зараз у Чернівцях. Палац кіно «Чернівці» у центрі міста зібрав на перегляд фільму сотні глядачів. Люди сиділи навіть на сходах кінозалу. Якби в цей час туди влучила ракета – жертв було б значно більше, ніж у Чернігові.
Але повернемось до кінострічки. Одразу зауважу, це суто моя особиста і суб’єктивна думка. Фільм виявився нижче моїх сподівань і очікувань. Я не відчув духу того часу. На мою думку, автори кінокартини не зуміли передати той яскравий колорит, життя і побут гуцулів. Мабуть і не ставили це собі за мету.
Лише двічі протягом півторигодинного фільму звучали трембіти. А трембіти – це невід’ємний атрибут в житті гуцулів. Гуцульських пісень і соромітських коломийок я також не почув. Чарівні краєвиди Карпат були фрагментарно показані лише зо три рази. На жаль, жодної згадки про печери і скелі Довбуша. Згадується лише Чорногора, де було обійстя опришків.
Натомість фільм заполонили довгі двобої на ножах, шаблях, топірцях. Довгі за часом батальні сцени: стрілянина, дим, вогонь, галас… Їх у фільмі багато. Також забагато кривавих сцен, коли опришки відрізають голови своїм ворогам, демонстративно перерізають їм горло…
Сам сюжет дуже далекий від історичної правди про Олексу Довбуша. Історики описують його життєвий шлях інакше. Сюжетна лінія про брата Довбуша, Івана — художній вимисел авторів картини, який нічого спільного не має із справжньою долею Івана Довбуша.
Тай таке…
А от для любителів бойовиків, тим, хто любить дивитись на бійки, коли один опришок дає по пиці десяткам його ворогів і вони з криками розлітаються в різні боки – фільм сподобається. Мені ж ця кінокартина зовсім не запала в душу і не торкнула жодної її струни. Адже життя гуцулів у горах, їх ментальність, побут, традиції, звичаї треба знати, відчувати серцем…
Ростислав Демчук
