Складна тема. Непроста. Не хотів про це писати… Я вчора писав про наш прапор. Згадував одну жінку, яка пише: «… не було ніяких дрг на Оболоні. То – наші. Самі проти своїх. «Дружній вогонь». З страху, й хаосу. І ракети рашистів не падали на наші будинки, то наше ППО. І ТРО повбивало купу невинних людей. І небойові втрати – 40 процентів. І контрнаступ – невдалий. І хаймарси нам прислали без прицілів. І в Бучі нікого не гвалтували, то брехня Денисової…»
Я таке давно помітив. Чим дурніша людина, тим вона глибше занурена в теорію світового заговору, в масонів, у плоску землю, і в безплідність від конопель…
То є війна. У неї свої правила. І свої правила у нації, яка тягне війну на своїх плечах, на своїх нервах, на своїх серцях. Всякого було, бо війна. Але писати про це у фейсбук та коментувати – дурість. Дурість, овеча наївність, недалекоглядність. Це – ІПСО і «арестовщина». В мене в самого таких історій тисячі…
Світлана Алєксієвіч писала про жінок Другої світової. Як у них не було прокладок і вати. І вони йшли в бій з закривавленими ногами. Їй за це дали Нобеля. Бо це страшно, мило та зворушливо.
Але не ця правда зробила ту війну! На*уй нам ця дурна «правда»? У нас своя правда! Правда вільної України, яка вижила і вистояла без жодного шансу. І яка зараз накидає пи*ди всім «другим арміям світу» по всім фронтам, на всіх напрямках. Це – ЗСУ. Це – Армія, яка врятувала цілу Націю від тотального знищення! На*уй!
«А ми ще є! І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса…» (Ліна Костенко)
Віталій Чепинога
