Культура

Язичницькі замовляння Валерія Іллі

«………………………………………………
— не плачте мамо
відпущено вже голоси до Бога
— не плачте мамо
народу що на спів такий спромігся
на цій землі вже нічого робить»

(Валерій Ілля. З поеми «розп’яття-33»)

У примітці до завершальних рядків поеми Валерій Ілля переконував, що «нема такого мистецтва в світі, яке потрапило б стати над українською народною піснею. Вище — тільки янгольський спів» (Валерій Ілля. Сварґа. Харків. 1996).

Ці слова в повній мірі лягають і на поезію Валерія Іллі. Недаремно Микола Вінграновський твердив, що Ілля є ґеніяльним поетом, бо в кожного з поетів, в тому числі й у нього, видно, звідки поет вийшов, в Іллі — до кінця не зрозумілі витоки творчости. Якщо це перебільшення, то незначне.

Ілля (1939-2005) — цей християнин во язичництві, — писав тяжко, видавався трудно (перша збірка «За туманами ковалі» — авторська назва «Розширеними очима» — вийшла, коли поетові було 50), жив бідно, вмирав фактично голодною смертю.

Вільний вірш Іллі наповнений язичницькими алегоріями, християнськими символами, фольклорною орнаментикою. Цей вірш має в собі щось від язичницьких замовлянь і катакомбних християнських молитов.

Ілля відродив журнал «Основа» (після короткої спроби в Одесі напередодні І світової війни1915 — це була третя спроба видавати журнал під такою назвою). Десь 1994-го я написав огляд перших чисел журналу і вислав Іванові Андрусяку в «Перевал», але йому не підійшов цей огляд через концепцію нумера. Так той огляд і пропав.

Поет прагнув відродити шерехівську ідею Великого Стилю. З Валерія Іллі можемо говорити про відродження релігійної поезії. І сам вигляд Іллі — вічного козака і спудея «могилянки», відродженого Козака Мамая, залишається виїмково-народним на тлі втрати поезією народного ґрунту (в її кулішівському розумінні і вияві).

А книжку Ілля спрезентував після мого виступу на квітневому плєнумі НСПУ 1997 року, єдиному за всю історію спілки доби незалежности, присвяченому творчости.

Євген Баран

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.