Одна зустріч, яка назавжди відбилась на моєму серці. Наші шляхи перетнулися у місті високих нот — ми з синами приїхали в Париж з концертом… На сцені виконували «Смерекову хату», а в коридорі підтримкою лунав чийсь потужний баритон. Той голос заряджав простір навколо і не лишав байдужим нікого, хто чув його. Я тоді ще не знав, що це був голос Василя Сліпака.
Ми познайомились після концерту. Це була наша перша, але ми ще тоді не знали, що й остання зустріч… Далі було спілкування з Василем телефонно моїх синів Павла та В’ячеслава. Василь Сліпак говорив, що має намір повернутись в Україну, щоб захищати свою землю…
Але та незабутня зустріч, наш спільний спів українських пісень протягом всієї ночі далеко від рідного дому, обмін творчим та патріотичним натхненням назавжди змінили нас. Велика честь — знати Василя особисто, а ще більша — мати такого творчого і національного побратима.
29 червня 2016 року, Дебальцеве, ворожий снайпер убив одного з найвеличніших Українців. Померла частинка душі кожного, хто любив і поважав Василя Сліпака.
Ми будемо берегти пам’ять про Тебе, Титане Української Нації!
Павло Дворський
