Цю подію прокоментували вже всі, кому не лінь. Навіть Aрестовича з Фейгіним. Там справжня «глибина» аналізу та прогнозів у справах НАТО і світової геополітики. Тому я не зупинятимусь на результатах першого дня цієї історичної зустрічі. Спробую розібратися: чому Німеччина зброї нам не дає, або дає дуже мало?
Одна зустріч, яка назавжди відбилась на моєму серці. Наші шляхи перетнулися у місті високих нот — ми з синами приїхали в Париж з концертом… На сцені виконували «Смерекову хату», а в коридорі підтримкою лунав чийсь потужний баритон. Той голос заряджав простір навколо і не лишав байдужим нікого, хто чув його. Я тоді ще не знав, що це був голос Василя Сліпака.
— Добрий вечір, я з України.
— Здравствуйте, я из Беларуси.
— Українську розумієте?
— Да, конечно.
— А рідною мовою розмовляєте?
– М-м-м… Давайте я буду по-русски, хорошо?
Ви, звісно, чували слово «філонити». І, певен, заєте, що означає воно «лінитися», «ухилятися від виконання завдання». А звідки це слово взялося, відаєте? А взялося воно на неозорих просторах… сталінського ГУЛАГу, в офіційних табірних формулярах НКВС. І це навіть не слово, а бюрократична абревіатура. Реальне значення якої – «фіктівно ісправляющійся лагєрєй особого назначєнія».
Вітаю всіх однокурсників — випускників факультету журналістики КДУ ім. Т. Шевченка 1989 року із майже забутим 28 червня тридцятитрирічної давнини. Адже того дня нам вручили дипломи журналістів. Чомусь мені здається, більшість моїх однокурсників можуть скептично пробурчати: ой, та навіть не знаю, де він лежить…
