Суспільство

Білоруські ягнята (діалог із чатрулетки)

— Добрий вечір, я з України.
— Здравствуйте, я из Беларуси.
— Українську розумієте?
— Да, конечно.
— А рідною мовою розмовляєте?
– М-м-м… Давайте я буду по-русски, хорошо?

Для зав’язки поговорили про погоду, те, се…

— Як ви гадаєте, білоруські війська нападуть на Україну?
— Не хотелось бы. Мы не хотим воевать.
— Але ж ви, по суті, вже воюєте, ви несамостійна країна?
– Ну да, типа того… Есть такое. Но все равно мы не хотим никого убивать или чтобы нас убивали.

— Якщо вашого Луку Кремль просто замінить на іншого, як ви до цього поставитесь?
— Он нам за эти годы так надоел, что согласны на любого, только бы другой.
— Ну, а коли буде росіянин, або ще гірше – «Моль» свої війська введе? Як ви відчуваєте: спротив буде? Ви зброю візьмете?
— Не думаю… По сути одно государство ведь. Нет, ну если они разрушат мой дом, убьют родителей, жену изнасилуют — тогда да, тогда буду стрелять.

У цьому місці в мене стався легкий шок.
— Ви самі себе чуєте: спершу вони вб’ють вас, а потім уже батьків. Або зв’яжуть вам руки і на ваших очах ґвалтуватимуть дружину, щоб далі вбити обох. Тобто «стріляти» буде пізно. Хіба що шлунковими газами.
— … (мовчання ягняти).

Після паузи:
— Приятно было пообщаться, — і відключився.

Володимир Ворона

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.