Осінній сон: осіння заметіль…
Осіннє відчуття осінньої свободи…
Відірваний листок нагадує вже тінь
В очікуванні ним зручної прохолоди.
(Оксана Горкуша. Коло вікна. К. 1995)
Я би замінив в останньому рядку «ним зручної» на «зимової», виглядало б дещо стрункіше.
Мало хто пригадує, що одним із переможців конкурсу «Смолоскип» у 1994-му поряд із Жаданом була бердичівлянка Оксана Горкуша. Дівчина «з вулиці». Хлопцям прислала свої вірші на радіо. Максим Розумний захопився віршами (чи все-таки дівчиною? — таки адруховичівське вічне: чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка…), і книжка вийшла 1995-го.
Маю два примірники, на одному скромний автограф, на инчому відбиток дівочих губ. Чи пам’ятає, при яких обставинах у Оксани вийшов такий незвичний автограф?
А вірші?
Швидше, це натяк на вірші. Хоча 1996-го, коли Оксана прийшла вчитися до нас на філософський 
факультет, її прийняли до НСПУ. Ще радилася зі мною, і я їй тоді сказав, що залишити Спілку завжди зможе.
Одна з віршованих строф у неї вийшла сливе бунтарська: У божевільних є своя причина, // У божевільних є своя мета. // Хто визначив, що ти чи я – людина? – // Зречись… Знайдений Бог – вже суєта.
Нині Оксана чи не кандидат релігієзнавства. Ось, які бувають непередбачено закономірні наслідки юнацьких бунтарств…
Євген Баран
