Цій світлині майже 40 років. Зовсім інша епоха. Це ми, студенти-журналісти, у Братиславі — розкривши роти, дивимося, як верстають газету за допомогою дививни дивної – комп’ютера… Тоді у нас скрізь працювали лінотипи і ментранпажі, рядки виливалися у металі, а потім гарячі з нудким свинчастим сморідком колонки ставали в полосі, щільнилися, підганялися і шпонувалися замурзаними метранпажами.
Заради однієї опечатки лінотипісти переливали цілі рядки й абзаци, і ми молили Бога, щоб у цьому новому переливі не вкралася чергова очепатка.
Далі метранпажі, матюкаючись, «розбивали» підігнану полосу, втуляли в її пащеку нові металеві зуби слів, робили нові бруднючі відтиски, і з видом приречених чекали посланця з редакції — з черговими «віжками» на цих відтисках: знову помилки і правки, туди їх, перетуди…
А тут франтуватий оператор набору, чистота і спокій душевний. Отак ми відкривали для себе Європу — розкритими ротами. Навіть неповторна «княгиня журналістики» Ольга Герасим’юк (тоді просто Оля Приходько).
Валерій Ясиновський
