Михайло Поплавський справді зробив чимало для продовження життя того, що Анатолій Матвійчук називає «традиційною» українською піснею. І це без іронії – вона справді має право на існування (як і будь-яке мистецьке явище) й слугує підвалинами багато чому (теж вартому уваги), що постало як альтернатива.
Не менша заслуга Михайла Поплавського й у популяризації «народної» пісні, з якої виросло все сучасне пісенне мистецтво в усіх його різновидах, включаючи «традиційну» українську естраду.
«Традиційна» українська естрада (незалежно від намірів і рівня таланту митців) виросла як своєрідне «гетто» (радянське, звісно), що встановлювало межі «допустимого» (прийнятного), і цими межами стали народнопісенні мотиви, навмисне спрощення музичних «інструментів» (як альтернатива західній «какофонії») і сепарація текстів до любовно-побутових та ідеологічно вивірених тем (аби контролювати зміст).
Заради справедливості слід сказати, що й у цих «межах» українська естрада спродукувала цілий пласт мистецьки довершених творів, проте з падінням ідеологічних і «технічних» обмежень продовжувала існувати як «річ в собі». І це не диво, адже навколо неї існувала ціла «інфраструктура», що включала в себе сотні поетів, композиторів, виконавців, музичних редакцій, концертних мереж тощо. Ймовірно, в умовах «занепаду та перерозподілу» цього всього «господарства» Поплавський виявився чи найуспішнішим менеджером, який зумів взяти під контроль значну його частину й надати «роботу» багатьом її представникам (і заслужив їх вдячність, звісно).
Поплавського можна вважати чи не найяскравішим символом корупції в естрадно-музичній сфері. А почалося все з того, що скромний «завклубом» очолив один із профільних вишів країни й поволі перетворив його на мистецький «інкубатор» і фінансовий «хаб» під одним дахом, якому стали доступними й найіменитіші артисти, й найкращі концертні майданчики. Звісно, можна йому поставити в заслугу, що він «дав роботу» багатьом митцям, але ні для кого не секрет, що водночас десятки тисяч не надто талановитих молодих людей буквально заплатили за цей сумнівний шлях «в люди», в будь-якому разі – не на «велику сцену».
І останнє. Попри всі заслуги і «гріхи» Поплавського як умовного митця і менеджера, своєю пісенною творчістю він зробив найбільшу «медвежу послугу» українській естраді та широкій публіці – він продемонстрував, що будь-яка «жаба» (людина без музичних талантів і «сценічної» зовнішності) може стати «артистом», а вправний менеджмент здатний перетворити будь-кого на еталон сценічного «успіху». На відміну від того ж Анатолія Матвійчука, який має і зовнішність, і талант… І це насправді сумна новина.
Володимир Богданович
