Питають мене з приводу курковсько-машогессенівського шкандалю. А шо тут говорити? — і так все зрозуміло. Та й наговорив я з приводу подібних тенденцій багато, десь, мабуть, з кінця 90-х починаючи. Тож хіба додав би коментаторам, високочолим і різним: а ви хіба не помітили, що в нас уже кілька десятиліть цілий пласт літератури відтиснутий на марґінес, а то й небуття?
Якраз тієї, що так яскраво заявила про себе на хвилі романтичних революційних часів кінця 80-х, і далі.
«Затоптане Відродження» — Пашковський і назву цьому всьому придумав. І цей літературний напрямок включає десятки й десятки імен (і, звісно ж, не обмежується лишень тими, «що пишуть про війну») і — уявіть — складається не тільки з нині сущих.
І він, як на мене, якраз і є основним (попри те, що на кону викаблучуються «маші» і «саші»). Не розуміти цього — значить, порпатися в дріб’язках, приймати накинуті водевільні малоросійські реалії як нормативність. Та й таке.
Павло Вольвач
