Культура

Згадаймо сьогодні Петра Сороку

Згадаймо сьогодні Петра Сороку… 5 червня 2018-го відійшов у засвіти і здійснив свій Великий Перехід до Бога світлої пам’яті великий трудівник Слова Петро Сорока… Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки… Попереду у нього ціла вічність…

Я хотів би померти у сні
Од смертельного жала,
Щоб гаряча сльозинка душі
В Божі руки упала.
Хай без болю, без муки й борні
Інший світ озоветься…
Доля часто всміхалась мені,
Може, й тут усміхнеться.

Петро Сорока для мене – це Всесвіт, безкрайній і безмежний, це мільярди ще не вивчених, не досліджених, не прочитаних мною Галактик. Світ Петра Сороки – безмежний. Світ Петра Сороки сягає вічності. Світ Петра Сороки – Божий світ, з усіма Його болями, тривогами, радісними, щасливими і щемними митями. Світ Петра Сороки – Його Матінка-Україна, Його рідний край, Його Петриківський ліс, Його рідні Грицівці, Люди і той безмежний простір, який вміщувало в собі Його таке Велике, таке зболене Серце і така Світла, Щира, Оголена, як нерв, і Неосяжна Душа.

Дивімось на світ очима Петра Івановича, згадаймо Його добрим словом … Нехай з наших столів не зникають вірші, проза, його Денники Петра, і тоді Він буде продовжувати мандри своїм Петриківським лісом разом з нами.

Читаю, перечитую Петра Сороку і ловлю себе на думці, що Все Він знав про свій Перехід до Пана Бога, так багато писав про це у своїх творах… Здається, краще і влучніше про це і не скажеш… Ось як закінчуються «Лісові псалми» Петра Сороки:

Хоч горять край шляху явори,
Небеса і світ такі сумирні…
Я хотів би тільки восени
Відлетіти у Господній вирій.
Так, як відлітають журавлі
Крізь тумани й дощові накрапи.
Залишивши денник на столі
І в останнім реченні три крапки…

Життя Петра Івановича продовжується в його книгах, а книги Його мандрують світами… Вірю, Господь прийняв у свої обійми і подарував Царство небесне світлій Душі пана Петра, а ми пам’ятатимемо Його довіку… І доки пам’ятатимемо — Він житимете серед нас…

Вічна пам’ять і блаженний спочинок світлій Душі Петра Івановича… Вірю, на Небесах Він молиться за мир, за Україну і за всіх тих, хто йому був дорогий і кого залишив на землі!

Наталія Лисюк

***
Як помру, не зміниться нічого
На землі цій грішній ні на гріш.
Може, лиш посивіє дорога,
По якій я бігав босоніж.
Буде все як завше, як одвіку,
Хоч безсмерття є ще де-не-де,
Та до мене відійшло без ліку,
Й після мене стільки ж відійде.
Чим тут перейматися? Не треба!
Бог для нас не пожаліє див.
Відійду у той куточок неба,
Де пішли усі, кого любив.
Хтось зрадіє, хтось, можливо, ахне,
Будуть сміх і сльози, і жалі…
І напевно праці не забракне,
Як не бракувало на землі.
_____
Повільно сіло сонце, і мені
Лишилася, мабуть, якась година,
Щоб дочитати у самотині
При світлі денному святого Августина.
Таке безсмертне світло небо ллє,
Така любов в душі неопалима,
Що та година більша, як моє
Життя, яке лишилось за плечима.
_____
Ми ще живі. І це життя нас вабить,
Хоч вигрібаєм з болю та безсонь.
Ми лоєві свічки. Лиш хтось горить, хтось чадить,
Та палить всіх і спалює вогонь.
Життя собі сміється, бо прекрасне,
Тож не тримайсь од нього поодаль.
Подує вітер – і свіча погасне.
І буде жаль.
А може, і не жаль.
_________
Не раз і не двічі я скласти міг
Високу подяку свою:
Мій Боже, я знаю, що рай – це не міф,
Я жив у твоєму раю.
Там сяйво любові, там янгольський сміх,
Там вічність, мій Пане, але ж
Є чорна безодня і пекло – не міф,
У пеклі я мучився теж.
Коли ж у клепсидрі життя упаде
Остання піщинка німа,
Чи я не шукатиму світ такий, де
Ні раю, ні пекла нема.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *