У Зеленського вже зазіхають на лаври цісаря Франца-Йосифа… Направду трохи дивує, що коментатори ініціативи про можливу заміну української кирилиці латиницею (незалежно від того підтримують вони цю ідею, чи висміюють) зовсім нічого не пишуть, що вітчизняна історія вже знала щонайменше одну таку спробу. Писати листи латиницею намагалися чимало діячів національного пантеону.
Зокрема, дядько Лесі Українки історик і політик Михайло Драгоманов. Ту можливість вивчав також Іван Франко, у якого є навіть розвідка на цю тему. Невдала спроба австрійського уряду перевести українське письменство на латинський алфавіт отримала в історіографії гучну назву «азбучної війни».
Підозри у можливих симпатіях українців Галичини і Буковини до царської Росії, з якою їх поєднувала якщо не мова, то принаймні однакова азбука, неабияк хвилювали офіційний Відень. Засторогою від цього і мала послужити латинізація абетки. Відповідний урядовий проект заміни української азбуки латинкою 1859 року розглянула спеціальна комісія міністерства освіти Австрійської монархії. Однак більшість її членів, причому не лише етнічні українці, але й відомі славісти Шафарик і Міклошич, висловились проти латинки для української мови. Учасники наради вочевидь резонно припустили, що латинізація абетки не так відверне українців від Росії, як прискорить їхню полонізацію.
Нарешті 1861 було видано міністерський декрет, за яким українцям у питаннях мови і літератури дали спокій.
Озираючись у минуле з висоти нинішніх знань про нього, хто зна чи батьки-українці не помилилися тоді зі своїм вибором на користь кирилиці. Хоча, швидше за все, навіть якби австрійцям вдалося реформувати нашу абетку, 1939/1940 рр., після захоплення Галичини і Буковини радянськими військами, на неї чекала би доля латиниці молдавської. Заборона і тривале забуття, аж до кінця 80-х – початку 90-х рр.
Юрій Чорней
