Розпочався другий етап так званної «земельної реформи», який надає право купувати землю юридичним особам, зареєстрованим в Україні до 10 тис. гектарів землі сільськогосподарського призначення. Іноземці поки що купувати землю в Україні не можуть. Але це справа часу. Компрадорська сутність цієї влади не повинна викликати жодних ілюзій — продадуть та вкрадуть все, що тільки можна.
Україна для них тільки територія визиску. Я про це вже писав — ми маємо сформувати політику захисту національної спадщини на основі консервативного прочитання капіталу.
Тезово.
Особистий капітал, який ми отримуємо від наших батьків та який передаємо нашим дітям, належить не тільки нам, а й нашому роду. І це визначає економічну суб’єктність людини – її здатність на примноження та передачі отриманої спадщини своїм нащадкам.
Якщо ж розглянути отримання спадкового капіталу в масштабі не родинному, а національному – то ми повинні задати два питання:
1. Чи маємо ми відношення до того національного капіталу, що був здобутий попередніми поколіннями?
2. Якщо так – то чи можемо ми стверджувати, що цей капітал на сьогодні належить нам чи він є узурпований?
Відповідь на питання захисту національного спадкового капіталу може дати консервативний підхід до цієї проблеми. Ані лібералізм, ані марксизм не можуть не тільки адекватно вирішити це завдання, а й навіть поставити це питання на порядок денний.
Оскільки лібералізм є, переважно, філософією приватного капіталу, а марксизм, в першу чергу переймається працею, ніж спадщиною. Звичайно, що як у лібералізму, так і у марксизму є свої вимоги до влади. У лібералів це: «ми платимо податки, відповідно, ми можемо питати з тих, хто ними розпоряджається». У марксистів цю роль відіграє додаткова вартість: «влада, як агент капіталу живе за рахунок додаткового продукту, створеного нашою працею». У консерваторів вимога до влади полягає в іншому: «влада розпоряджається нашою спільною національною спадщиною – або напряму, або визначає правила її використання».
Кожна з цих підстав безумовно важлива.
Однак в сьогоднішніх умовах перші дві з них або несуттєві, або фіктивні. Ми виставляємо свій рахунок сьогоднішній владі не тому, що ми є платниками податків і не тому, що ми є трудівниками. Корінь проблеми полягає не в тому, що сьогоднішня влада стягує з нас податки чи експлуатує нашу працю, а в тому, що вона через свою олігархічну природу узурпує суспільний капітал, який включає не тільки уречевлену працю наших пращурів, а й нашу землю з її надрами.
Тому завданням консерватизму є захист від обмеженого кола осіб нашого національного спадкового капіталу, як основи загальної свободи.
P. S.
До речі, це безпосередньо стосується і нематеріального капіталу, отриманого нами в спадщину – нашої культури.
Сергій Чаплигін
