«… Ми ж не рашисти. Ми не можемо так мститися, а, крім того нам після такого Захід допомогу припинить…» Що тут не так? Все не так! Діти Білгорода — це не жертви ЗСУ. Це жертви путінського фашистського режиму. Точно так само, як діти Гази, жертви Хамасу. Не пам’ятаю від жителів Білгорода, Воронежа, Курска, Орла жодного слова протесту проти геноцидної війни в Україні.
Щоденно в Сумскій, Чернігівській, Харківській областях гинуть від рук рашистів наші діти. В російських прикордонних містах — тиша. Та навіть ні: «Владім Владімич, хватит ваєвать вполсіли, наваляйте хахлам па полной…»
Чи виграли б союзники антифашистської коаліції, якби не бомбили день і ніч міста фашистської Німеччини і цим відтягували значні сили ППО від фронту? Напевно. Але з незрівнянно більшими жертвами. Німці до середини 1944 року в тилу практично не відчували війну. Народна підтримка божевільного Гітлера і його партії була непорушною. Магазини були наповнені товарами. Продовольства у великих містах не те, щоб було завались, але цілком вистачало. Дами вишукували модні капелюшки, солдати змінювали поранених і вбитих, часто приїжджали у відпустку, щоб наробити кіндерів для фюрера. На фермах і заводах, шахтах працювали сотні тисяч рабів зі Східної Європи. І лише, коли на голови жителів Гамбурга, Кьольна, Дрездена… щоночі стали висипати тисячі бомб, бюргери стали прозрівати: щось йде не так.
По-іншому це не працює. Путін відродив формат тієї страшної війни. Сотні тисяч наших дітей вивезено на “перевиховання” в росію. Гаазський трибунал оголосив Путіна в розшук за це. Невже хтось думає, що на Заході такі всі дурники, щоб сплутати причину і наслідки?
Віктор Лешик
