Якщо вже навіть у церковному гімні фігурують слова «Боже, нам єдність подай» — значить, із цим ділом у нас катастрофа. Я часто думаю про те, чому ентропія, розсіяність, розбрат і взаємозаздрість так глибоко вкорінилися в мій народ?
Звідки цей шалений апетит до взаємопоїдання й нетерпимості?
Ще змалечку я панічно боявся великих скупчень людей. Чуюся загроженим, коли зліва і справа від мене – засліплені очі й стиснутий кулак. Аби відчувати цей стан дискомфорту, зовсім не обов’язково ходити на мітинги – достатньо просто жити в моїй країні під час виборів.
Зліва і справа – все ті ж засліплені очі й стиснутий кулак. Агресивні сліпці з правом голосу. Агресивні, тому що бачать сни. Сліпці, тому що агресивно відстоюють колективну мару. Я жив у цьому всьому останні кілька місяців і дочекатися не можу, коли нарешті моїх френдів трохи попустить.
У facebook уже неможливо зайти без новопаситу чи іншого заспокійливого. Притомні начебто люди, як на фізкультурі, на раз-два швиденько поділилися на фан-клуби агресивних сліпців. Кожен агресивний сліпець обрав свого улюбленого кривдника. Холопи чубляться при виборі свого власника. Боже, нам єдність подай, а то лизати поокремо якось не комільфо. Останні кілька місяців я жив в умовах тотального «лізингу».
Члени фан-клубів нічого не вимагали у своїх обранців, нічого не аналізували, ні в чому не розбирались. Це означає, що в разі обрання цей «хтось» нічим не буде зобовязаний.
Люди не лише хочуть мільярдерів – люди за них глотку перегризуть. Тож ці вибори огидні якраз тим, що мільярдери не мали жодних проблем із набором у свої фан-клуби. Народ охоче поділився й «накрутився». Агресивно і сліпо.
Про порох галасували відсирілі сірники, з яких ні іскри, ні чвирку. І це в країні, де пенсія дорівнює п’ятьом тортам. Сектанти білого братства просто текли від згадки про «вону», уявляючи, що вони в домику, де газ удвічі дешевший і де тигрюля лагідно муркає в міліметрі від сонної артерії своїх знедолених бабульок і дідульок.
«О як же ви всі нам остогидли!!» — жовчно фиркали поціновувачі пересувного цирку з основною мавпочкою на арені. ЗЕбри ремигають ЗЕлену травичку, самозабутньо клюють підсолоджене ЗЕрня і вважають себе ЗЕвсами, які створять нову, набагато прикольнішу ЗЕмлю.
В них усе склалося. Мавпочка їм до вподоби. Підморгує з телеекранів, як дальнобійники фарами підморгують проституткам на Окружній. Вони вже віднайшли ту чудодійну формулу забуття, яка дарує їм блаженну усмішку на катафалку здорового глузду.
Розбіглися наші люде кожен до свого господаря. Ягнята побуцалися між собою й кожне обрало свого вовка.
А ті — регочуть, попиваючи хеннессі в своїх маєтках. У них навалом майна. У них офшори, у них вілли. У них куча необлікованого бабла, яке вони непомітно для сімейного бюджету могли вкласти в візуальну та телевізійну рекламу. У них — розкішне життя патриціїв. А у вас — Україна в небезпеці. А у вас — Держава на кону. А у вас — змагання фан-клубів. Боже-Боже, наш народ навіть вести не треба — він сам охоче «поведеться». А все могло би бути по-іншому.
А все ПОВИННО було би бути по-іншому.
Замість того, аби прокатати бувалих мешканців корита, наші богобоязні люде тренуються у кращому служінні їм. І це не від безвиході. Це – добровільний вибір. Для того й існують вибори, аби раз на 5 років дотягнутися до зливного бачка і спустити в унітаз усю плеяду досвідчених шулерів, які два десятиліття перебувають на вершині за рахунок свого безвідмовного народу, що призвичаївся до болота.
Двом українцям не потрібні три гетьмани.
Їм достатньо одного олігарха, який підсуне одразу трьох.
Я дивлюся на святую трійцю, яка очолює рейтинги в моїй країні…, дивлюся на їхні фан-клуби… — мені все зрозуміло. Безальтернативна перемога політичного бомонду. Безальтернативна й безапеляційна. Він десятиліттями вирощував своїх вірних агресивних сліпців — і нарешті зійшов урожай.
Поділені й накручені люди з бюлетенем у клешнях будуть до отупіння тасувати різні прізвища одного бомонду – і ні разу не зададуться питанням, чи не пора змінити меню в цій синьо-жовтій забігайлівці, що належить бомонду?
Не на часі. Не зараз. А не зараз — це означає ніколи. Це означає, що пять тортів, газ у домику, зебілізм — це і є Україна зразка 2019.
Де мудрості немає — там єдність переростає у вирок.
Там агресивні сліпці об’єднуються во їм’я служіння системі. Системі, яка на них же й наживається. Це теж вибір. Ці троє чудово попрацювали.
P.S.
На вибори, звісно, я піду. Свого кандидата не маю (радше вимушено). Зате маю одразу трьох, яким хочеться подякувати за геніальний «розвод».
Остап Дроздов
