Ось вона – велич інституційної демократії, коли від зміни прізвища урядовця не міняється уклад демократичної системи. І коли ти підеш із найвищого поста, Британія не перестане бути Великою.
Наші боневтікальні герої з породи ручноуправительних єрмачат, кольтищенків та цілого поголів’я пацанів-друзяк – достоту щасливі люди, що їм попалася анти-Британія, така-от дика-предика країна, де нема політичних регламентів, де все на око й на емоцію, де нема електоральної пам’яті, а є лише тотальна безкарність на основі вподобайок.
Красива й достойна передача влади від консерваторів до лейбористів – найвиразніший приклад, чому парламентська республіка без президента-царя-вождя-супермена-пастуха-гетьмана-культуособистості – найстійкіша й найсправедливіша владна конструкція.
Аплодую стоячи. І вкотре шкодую, що нам до цих стандартів – як до неба рачки. Нам, розбещеній отарі овець із 30-річним стажем ходіння від чабана до чабана з синдромом інституційної неповносправності, цього ніколи не зрозуміти – наскільки все ж таки чудові ці країни, де нема суперпрезидентів із психіятрично роздутим его.
Остап Дроздов
