До чемпіонства зі смертності (перше місце в світі) й ненароджуваності (останнє місце в світі) додалося ще одне лідерство: Україна з величезним відривом очолила рейтинг держав, з яких найактивніше емігрує населення. Щороку з 1000 мешканців виїжджає 37. Це вдвічі більше, ніж із Південного Судану, де точилася найтяжча в Африці громадянська війна.
І втричі більше, ніж утікає людей із диктаторської Венесуели. За останнє десятиліття конкуренцію Україні в галузі масової еміграції складають лиш Афганістан і Сирія.
Люди ногами оцінюють шанси й перспективи своєї рідної країни. І це не лише питання війни. Це більше вже питання внутрішнього укладу. В що перетворюється донедавна демократична країна – такою й буде мотивація в ній бути вічно зобов’язаним, але вічно безправним.
За цифрою емігрантів у нас уже мінус дві Львівські області. Після війни очікується мінус Житомирська. Держава зробила все для того, аби до тягаря війни довішати кілька тонн власного довбограйства.
І станом на зараз Євростат дає такі дані про українських емігрантів в Європі:
– 4,3 млн осіб мають статус тимчасового захисту в ЄС.
– 46% з них – жінки, 32% – діти, 22% – дорослі чоловіки.
– У країнах ЄС проживають 2,6 млн українців працездатного віку.
– Із тих, хто вернувся назад в Україну, 36% чоловіків і 20% жінок були офіційно працевлаштовані. Ще 17% працювали неофіційно (причина неофіційної роботи – небажання втратити соціяльні виплати). Головна перешкода в інтеграції – мовний бар’єр.
– 45% хочуть подавати документи на громадянство іншої країни.
– 12% уже подали.
– 7% уже отримали інше громадянство.
Апелювати до патріотизму – себе смішити. Людина інстинктивно обирає свободу, безпеку й попросту Життя, бо ніхто не зобов’язаний жити в епіцентрі нещастя лише за компанію з тими, хто не має наміру із того нещастя вибиратися.
Остап Дроздов
