Згадав свою історію з Косово. 2008 рік, вересень, Москва, вечір. Ми з Андрієм Курковим серед учасників книжкового ярмарку, де Україна була спеціальним гостем (без толку). Вештаємося ввечері і зайшли випить в якійсь заклад на вулиці Маросейка. Нам налили чомусь із-під прилавку. Чому — не пояснили, просто отак.
За якійсь час я пішов до вітру, до кльозету, до пана Едзя, попісяти, на поклик природи, які там ще синоніми для «посцять». А заклад, не сортир, саме заклад, куди ми з цікавістю зазирнули, був у такому непомітному місці, що ми з принципу вирішили зайти. Глянути, чи є там відвідувачі. Було кілька, азійської зовнішності.
… Значить, починаю я свою справу і бачу напис точно ЗА бачком. Я й побачив, бо стояв близько. А в травні цього року ми з колегами були в Сербії, тому й звернув увагу на зміст. Розказав Куркову. Він пішов і собі почитати. А написано було і там, і там латинкою: «Косово є сербське»…
Ну, згадалося…
Андрій Кокотюха
