30 років тому КДБ у місті Чернівці заарештувало нас із товаришем… Події, що тоді відбувалися у сусідній Румунії (Тімішоара), сколихнули весь світ.
Груднева революція 1989 року у Румунії не була «оксамитовою»: почалася вона з масових протестів у шахтарському місті Тімішоара, які були жорстоко придушені, і далі хвиля пішла вже по всій країні.
Режим Ніколає Чаушеску не мав іншого знаряддя проти повсталих, аніж кулі спецпідрозділів «Секурітате».
Тим часом у Чернівцях, 24 грудня 1989 року, напередодні католицького Різдва, мій приятель по роботі на ім’я Драгош розповів мені, що в Тімішоарі був убитий його двоюрідний брат… Після робочого дня ми пом’янули кількома чарками молодого хлопця.
Вийшли з архіву (чернівецький костел Серце Ісуса), де ми працювали… На дворі стояв тріскучий мороз та падав сніг. Ми підійшли до КГБ, стали навпроти вікон.
У будівлі, у всіх вікнах, було зарево – «машина» фарс-мажорно працювала. Ставши на видноті, ми почали вигукувати: «Далой КГБ и румынскую сегуранцу»…
Кричали хвилин десять. Не було жодної реакції. Ми ще покричали трохи і пішли. Вже коли завертали на вулицю Шевченка, за нами вибігло з десяток кагебістів, наздогнали, скрутили і почали надівати кайданки.
Я, наївний, ще питаю: «Чого ви накинулись, як звірі на нас…». Офіцер чи то запитував, чи то стверджував: «Це ж ви кричали – «Далой КГБ и румынскую сегуранцу».
Я почав віднікуватись, запевняти, що то були не ми, але було марно. Нас повели назад, до КГБ. Коли почали підніматись сходами, десь взявся наш куратор з архіву на ім’я Троян. Він голосом начальника запитав: «А куди ви їх ведете?». Його питають: «Це – ваші?». «Наші!» — відповів Троян. «Вони кричали: долой КГБ…»
Троян щось почав доводити офіцеру і простити за нас, але нас відпровадили до камери і закрили на замок. Ми одразу протверезіли. Нам стало сумно. Ми зрозуміли, що нас виженуть з роботи, хоча доти були хорошими працівниками. Час для нас раптом спинився.
Однак, невдовзі двері камери відкрилися, до нас підійшов черговий офіцер і, посміхаючись, сказав: «Ви вільні. Тільки ідіть прямо додому, бо на вас уже є наводка, і ви потрапте у руки міліції».
Ми так і не збагнули, чому нас відпустили? Троян більше на ту тему говорити відмовлявся.
Тоді всі потайки слухали радіо «Свободу». Слухав і я. Наступного дня в ранкових новинах «ворожої хвилі» я раптом почув: «У Чернівцях група людей увечері під будівлею КДБ вигукували «Далой КГБ и румынскую сегуранцу»… Їх арештували… Подальша їхня доля не відома…»
Степан Карачко
