Якийсь Сурков на москві, ніби то колишній помічник путіна, в інтерв’ю якомусь їхньому порталу заявив, що Україна для російської імперії завжди була «делом хлопотным», а тому «принуждение силой к братским отношениям – единственный метод, исторически доказавший эффективность на украинском направлении…»
Він заявив, що в Україні є борщ, але нема нації…
Він, той Сурков, по батькові чеченець, і це роздвоєння мучить його та штовхає на конфлікти зі світом і собою.
Він думає про Росію?!
Я вас умоляю, як там кажуть!!! Він думає (на підсвідомості) про помсту недосконалому світові, у якому він не може віднайти свою ідентичність. Він не чує себе ні русскім, ні чеченцем.
А ви хочете, щоб він почув Україну?!
Гай-гай, для нього ідентичність — то і є борщ, щі чи шурпа; лишень те, що можна з’їсти. А недурні німці ще в 19 столітті визначили націю двома словами — земля і кров.
… Зрештою, не забуваймо, що якраз роздвоєння стало причиною моральної смерті Гоголя (яка потягла за собою і фізичну). Але той був великим письменником, а Сурков, як кажуть росіяни, тщіцца у письменники (під псевдонімом видав щось), але воно не годиться ні в російську, ні тим паче в чеченську літературу.
І ще одне.
Звісно, можна свідомо записати себе в українці, як це зробили шведо-француженка Русова, німець Шерех, росіянин Хвильовий і т.д. Але винятки із правила тільки потверджують правило німецького визначення націоналізму.
Василь Чепурний
