З нульових двохтисячних й аж донедавна адепти сучукрліту днювали і ночували в Польщі. Не могли нахвалитися як там добре. Ладні були цілувати пантофлі Кракову та Варшаві… Лиш би допастися книжкового ринку Європи. Тепер, коли не перший місяць триває, скажемо м’яко, протистояння на польсько-українському кордоні, наші «інженери людських душ» начеб води в рот набрали та поховалися в кущі.
Хоч би хтось з них озвався, став на захист українського зерна: «Не гоже таке витворяти із збіжжям, вирощеним на наших ріднесеньких теренах… Отямтеся, брати посполиті». Куди там! Анітелень.
Зрозуміло, у поляків свій Сенкевич, а в українців свій Нечуй-Левицький. Кожний з них по-своєму змалював тіло і душу художніх героїв, виписаних з надр свого народу. Скажімо, пан Генрик зобразив Ярему Вишневецького на власний розсуд, а добродій Іван того ж Ярему по-своєму. Кожний кулик своє болото хвалить і пильно пантрує, аби не завелися в багні анциболи. Та таке неподобство, що сталося днями, ні в які ворота не лізе.
Польські страйкарі тричі висипали українське зерно. Ба більше, один з них начепив собі на трактор прапор СССР і гасло «Путін, наведи порядок і в Україні, і в Брюсселі, і з нашими урядовцями». Й ніхто тому безчинству не може дати раду: ні Дуда, ні Туск.
Хоч-не-хоч, мимохіть спало на думку Франкове «Не пора, не пора, не пора…». Та часи нині не ті. Точиться ж війна в Україні з найлютішим ворогом як українців, так і поляків. Й не всі ж поляки одним миром мазані. Є з-поміж них, які щиро вболівають за нашу та їхню свободу. Не слухаються сліпо своїх «конфедератів» та корисних ідіотів, які підігрівають Москві.
Хто б розрубав отсей гордіїв вузол? Видається мені – Український ПЕН-клуб. Нехай би звернувся він до своїх польських братів і посестер та спільно засудили ганебний вчинок на українсько-польському кордоні. Й зрештою обоє ПЕН-клуби най розвіють баєчку про пощерблений меч короля Борислава об київські Золоті ворота. Бо 1018 року, коли він ходив походом на Київ, ніяких Золотих воріт ще не було, а було поле поза містом. Ось звідки ноги ростуть з висипаним зерном у багно на полько-українському кордоні. Потрібно про те пам’ятати й не заплющувати очі…
Агов, члени й членкині з українського ПЕН-клубу, де ж ви там подівалися! Дайте знати про себе. Не мовчіть…
Ярослав Орос
