Мені здається, що історія з польськими фермерами – це серед іншого наслідок політики ЄС з регулювання ринків. Я коли вперше про це почув, то був дуже спантеличений. Там фермерам (припускаю, що не лише їм) і не лише в Польщі доплачують з бюджету ЄС за те, щоб вони не вирощували певну продукцію. Розумієте?! Їм платять не за роботу, а за те, що вони роботу не виконують.
Мета: уникати перенасичення ринку, а відповідно боротьби за ринки, відповідно конкуренції. Це елемент радянщини. Правда, там був нюанс – таки платили за роботу, але вона часто була безглуздою – випускали продукцію, яка нікому не була потрібна.
Доплату роблять, щоб уникнути стресів у вигляді банкрутств. Чомусь існує уявлення, що банкрутства це якась страшна катастрофа. Тим часом, це природній процес очищення ринку від слабших виробників. І до нього варто було б підійти цивілізовано – розробити механізм банкрутства, який би не виглядав катастрофічно. А нинішня ситуація – це мені нагадує спробу в деяких університетах США (я про це читав, але сам не зустрічав) створити максимально комофртне, але відірване від життя середовище, в якому ні для кого не буде підстав для образ, для невдоволення, дискомфорту.
Звісно, треба розбиратися в деталях. Але українське зерно на європейському ринку і могло похитнути існуючу нині систему. Якщо це справді так, то із системою щось негаразд. А польські фермери нагадують лаудитів епохи індустріальної революції, які громили верстати, котрі позбавляли їх робочих місць.
Якщо ще ширше брати, то нинішня модель у ЄС це спроба дати віповідь на майбутні виклики. Адже, коли раніше більшість годувала меншість, то, завдяки науці, стало навпаки – меншість здатна нагодувати більшість. І все більше процесів в економіці автоматизується. Постає питання: що робити тим людям, які вивільняються?
ЄС знаходить, як на мене, збочену відповідь: доплачувати за невиконання роботи. Але без роботи, без конкуренції, людина просто тупіє. Рано чи пізно з такими підходами виросте цілий клас паразитів, якому не треба буде напружувати мозок в пошуках засобів виживання.
Чи пропонує хось інші підходи – я не знаю. Але їх варто пошукати. Чи, може, життя підкаже?
Юрій Луканов
